— 19.

Вівіен йшла попереду капітана, який турботливо склавши руки в кишені йшов позаду. Чи болів їй нанесений удар? Безсумнівно, але продемонструвати це – було нижче гідності Аркель.

— Тобі не обов'язково мене супроводжувати до кабінету цілителя, — складені руки на грудях йти їй не допомагали, але чудово справляли враження роздратованої, і тої, кому не боліло. А боліло їй ще б пак.

— Правила академії зобов'язують мене…

— Не тринди! Нічого тебе не зобов'язує, якщо я сказала, що зі мною все гара… — слова самі десь попливли, власне як і картинка в очах, і ноги підкосилися невчасно, прямо перед кабінетом цілителя.

Замість болісного зіткнення з підлогою, Вівін відчула теплі, міцні руки капітана. І вона вкотре впевнилась, що парфуми в нього були запаморочливі в прямому сенсі.

Дейран підхопив її з такою легкістю, ніби вона важила не більше перинки. І з такою ж легкістю відчинив двері. З ноги.

— В мене тут новобранець. Під час практики отримала травму. Оглянете?

— А в цілительській роблять щось інакше? — фиркнула досить грудаста леді з рудим волоссям. Поправив середнім пальцем окуляри, вона підвелася зі свого місця, й досить галантно рукою прийняла шторку із завіси, вказуючи на ліжко. — Кладіть свою потерпілу. Героїчно врятувати вам її не вдалося. Вчасно зупинити – також, — в такому ж гонорі продовжила цілителька. — Флейліса Олден, — представилась вона дивлячись на новобранця. — Ти?

— Вівіен Аркель, двадцять п'ять років, — мов зачитав звіт, сказав Олдріш.

— Дякую Вівіен, за відповідь, — Флейліса дістала зі столика фіолетові гумові рукавчики, одягаючи їх. Кінчики її пальців відразу блимнули фіолетовим сяйвом з магічними рунами. — Не хвилюйся, — помітив подив на обличчі новобранця, відразу цілителька вирішила роз'яснити. — Біла магія. Нею я сканую пошкодження. Здебільшого внутрішні.

— Аа, ясно.

Флейліса почала водити над Вівіен руками починаючи з голови і закінчуючи кінчиками пальців на ногах, руни на пальцях час від часу спалахували. Фіолетове сяйво згущувалося, ніби повітря ставало густішим там, де проходили її пальці. Руни змінювали форму – з рівних, чітких символів вони час від часу ламалися, розсипалися на дрібні іскри, знову складалися в нові комбінації.

Над грудною кліткою світло раптово потьмяніло. Флейліса ледь помітно примружилася, затримала руки, ніби прислухаючись до чогось, що чула лише вона.

— Мм, — коротко мугикнула. — А ось тут уже цікавіше.

Її пальці ковзнули вздовж правого боку, і рунічне сяйво різко спалахнуло темнішим відтінком, майже з бордовим підтоном. Одна з рун тріснула, мов скло.

— Два зламані праві ребра, — констатувала вона без емоцій, професійно. — Друге і третє. Зі зміщенням, але без подарунків у легені. Можеш радіти.

Рука опустилася нижче, і світло знову змінило характер – стало темнішим. Флейліса повела долонею повільніше, майже обережно.

— І внутрішня кровотеча, — додала так само спокійно. — Не масивна, але достатня, щоб ти зараз почувалася героїнею, яка трохи переборщила з самопожертвою.

Вона нарешті відвела руки, руни на пальцях згасли, залишивши лише слабкий фіолетовий серпанок.

— Жити будеш, — підсумувала цілителька, знімаючи рукавички й кинула їх до кошика. — Але якщо ще раз хтось вирішить “випадково не випадково” влучити в тебе потоком – я візьму подвійний тариф з академії. За дурість і за повторний візит.

Флейліса глянула на Олдріша поверх окулярів.

— Забирайте свою новобранку з полігону. І бажано – якомога далі від ентузіастів зі стихіями. Чарівна пігулка за день ребра їй не зростить. Два може й три дні буде вдосталь. Постільний режим, і звісно ніяких тренувань.

— Термальні води?

— Перепрошую? — Флейліса знову глянула на капітана із під окулярів.

— Якщо випити вашу чарівну пігулку й зануритися в термальні води Наяш?

Між капітаном та цілителькою відбувся справжній двобій - поглядами. Вівіен не знала про термальні води, за те вона знала як саме працює чарівна пігулка.

— Капітане Олдріш, я правильно зрозуміла, ви хочете, щоб термальні води Наяша діяли паралельно з пігулкою? Зростили їй кістки за кілька годин?

— Цілком вірно.

— А ваша новобранець, — Фейліса навіть не глянула на Вівіен, — знає як це працює?

— Ви не відповіли на запитання.

— Так, — сердито вона фиркнула. — Але це вп'ятеро разів болючіший процес.

Флейліса Олден випросталася, і лише тепер Вівіен помітила, як цілителька буквально займала простір. Руде волосся спадало важкою хвилею до лопаток, вибиваючись з-під недбало заколотих пасм, ніби йому було тісно в будь-яких рамках. Окуляри з тонкою металевою оправою постійно сповзали на кінчик носа — не тому, що не трималися, а тому, що вона мала звичку дивитися поверх них, оцінююче і без жодної поблажливості.

Її форма була явно цілительською, але зшита так, ніби хтось вирішив не удавати, що фізіологію можна сховати під тканиною. Груди під щільним жилетом підкреслювали поставу – не кокетливо, а скоріше демонстративно, мов ще одна заява: так, я така, і ні, це не ваша справа.