— 18.

— Я жодного разу не чула від тебе причину перебування тут, — Ранґі дивилася на сонну сусідку, яка вичавила із себе максимум, але вивчила матеріал не лише залишений нею. — Знаєш, навіть у мене такого синдрому “відмінниці” немає. А я маю ого-ого яку причину бути нею.

Ранґі не переставала говорити, тоді як Вівіен буквально себе почувала зіжмаканою ганчіркою, яку викрутити - вукрутили, але забули розвісити сушитися. І на помилку вона не вчилася, замість сніданку на порожній шлунок - авак, але зайві двадцять хвилин пішли в копійку сну.

Зараз вона вдихала  морозне свіже повітря, й раділа, що воно її трішки бадьорило. І підсвідомо, вона була рада, що зараз була практика не з Реншем. Чого чекати від капітана Олдріша, також не зрозуміло було, але це було на свіжому повітрі, що вже тішило.

— Я якщо за щось беруся, то це серйозно, — рівно відповіла Вівіен. — А тут, я так, задля тимчасового захисту в дев'яносто… тобто вже вісімдесят три дні, — відверто вона відповіла, кидаючи погляди навсібіч. — А що викладає капітан Олдріш?

— Ти мене дивуєш. От чесно. Ця твоя наївність, знаєш… вона підкупляє, — Хауно всміхнулася, зчепила пальці в замок і повільно провернула кисті. Зап’ястя тихо клацнули, ніби вона налаштовувала інструмент перед грою. Потім розвела плечі, перекотила вагу з п’яти на носок і ще раз повела руками, розігріваючи сухожилля. — Але не думай, що я через це стану м’якшою. Це так на випадок, якщо нам колись випаде стояти по різні сторони. В розкладі написано – “ Резонанс тіла і магії”. Саме тому ми й на вулиці, цілком логічно.

— Я не підкупляю, я просто не вивчила розклад – викладач. І якщо ми опинимося на ринзі, я тільки буду рада, якщо ти холодно оцінюватимеш поєдинок.

— Віві, ти надто нудна, — пирхнула Ранґі. — А як же токсичність?! Могла б щось і сказати різке.

— Я спала чотири години. Мій ресурс мозку не розрахований на це, — Вівіен почала розігрів тіла, повторюючи вправи за Ранґі.

Тренувальна форма надто щільно облягала тіло, мов друга шкіра. І якщо в чоловічої частини це був гольф під шию і вільні штани з чоботами до колін, то в жіночої частини це був суцільний комбінезон, добре що чоботи лишили. Вівіен почувалася не комфортно, коли форма демонструвала всі випуклості нижньої частини і акцентувала на не досить “великих випуклостях” у верхній частині. Особливо це ставало помітно, коли вона стояла поруч із Хауно, в якої – з якого боку не поглянь, а все було чудово.

— Я думала буде холодніше, тканини тонка.

— Віві, вона магічна. В ній пірнають до Ліанатського водоспаду, глибина мінімум – три чотири кілометри. Вона має бути тонкою, щоб мінімізувати незручності при рухах.

— Ти бодай на щось, не знаєш відповіді?

— Ні. Я думаю, що знаю все. Хоча, таке як поява етеріанів, мені все ще не зрозуміла, і чому їх кількість обмежена. Боги б могли й далі створювати цих божеств, — Ранґі на мить завмерла на місці, її огляд був сфокусований в нікуди. — Ось такі релігійні питання, завжди ставлять мене в ступор. Ти до речі якому Богу молишся?

— Нікому не молюся, — чесно зізналася Вівіен. — Скажімо в мене з ними погані стосунки.

Розмова їхня перервалася, коли на полігоні з’явився капітан Олдріш. Він виглядав цілком виспаним, у бездоганно відгладженій формі, з хорошим настроєм і тією самою посмішкою, яка Аркель дратувала вже самим фактом свого існування. Причин їй для цього не потрібно було – достатньо було, що це він.

— Шеренга, — він заплескав у долоні, привертаючи увагу.

Новобранці майже миттєво зайняли свої місця.

— Вітаю, — коротко й сухо.

За лічені секунди в його руці з’явився металевий спис. Олдріш кілька разів стукнув ним по вкритій інеєм землі. Глухий, неприродно гучний звук рознісся полігоном, попри те що під ногами не було жодного металу.

— Це – для вашої уваги, — рівно пояснив він. — Отже, практика. Резонанс тіла і магії.

Він повільно пройшовся вздовж шеренги, дивлячись не на обличчя – на поставу.

— Більшість із вас думає, що магія народжується в голові. Або в руках. Дехто – що в словах, — спис ліг йому на плече. — Це помилка. Магія народжується в тілі. А тіло або допомагає їй, або ламає її ще до викиду. — Він зупинився. — Подих. Ритм. Напруга. Рух. Якщо вони не узгоджені – заклинання буде слабким, нестабільним або вдарить по вас же. Якщо узгоджені – вам не потрібні зайві жести й надмірна сила.

Олдріш різко зробив крок уперед, розвернув спис і виконав короткий, майже лінивий рух. Повітря навколо вістря здригнулося, замерлий іній що утворив тонку кірку криги на землі, тріснув тонкою сіткою.

— Один рух. Один вдих. Один імпульс.

Він повернувся до новобранців.

— Зараз ви повторите. Без магії. Спочатку тіло. Я дивитимусь, як ви дихаєте, як стоїте і коли рухаєтеся. Хто поспішить – почне спочатку. Хто думатиме, що знає краще – теж.

Спис торкнувся землі.

— Розійшлися по парах. Починаємо, — коротко кинув Олдріш.

Шеренга заворушилася. Хтось уже автоматично потягнувся до знайомого плеча, хтось озирнувся в пошуках “безпечнішого” варіанту. Ранґі ледь нахилилася до Вівіен, уже відкриваючи рота…