— 17.

Вівіен вийшла з Часової вежі, і готова була молитися всім Богам підряд, що ці п'ять годин закінчилися. На її щастя, список Богів був не такий великий. Її ноги гули так, ніби вона відбігала не одне коло смуги перешкод; плечі тягнуло вниз втомою. Мозок все ще перетравлював дивні розмови з капітаном, які не вкладалися їй зовсім. 

— Я стільки про себе розповіла йому… наче він мене напоїв зіллям правди. Або мабуть в  тій книжці правду писали: некомфортне мовчання із співбесідником змушує вас говорити більше, щоб заповнити незручну мовчанку. Тільки це знанян мені на практиці щось не дуже допомогло. Чого я взагалі почала йому розповідати, чому в мене такої довжини волосся?!

Коридори гуртожитку були майже порожні коли туди дійшла Вівіен. Попереджувальний вечірній дзвін уже минув, і академія поволі втихала, скидаючи денну напругу, як обладунки. Світлові руни над дверима тьмяніли, реагуючи на присутність лише коротким спалахом.

Вівіен відчинила двері кімнати й на мить завмерла на порозі.

— Я так і знала, що ти повернешся з виглядом людини, яка пережила моральне знущання, — озвалася Ранґі, не підводячи голови.

Її голос був спокійний, майже буденний,  саме такий, який потрібен, коли в тобі все ще дзвенить напруга. Вівіен зачинила двері й сперлася на них спиною, заплющивши очі на кілька секунд. Ще трішки і вона б зїхала по них на підлогу. 

— Якщо скажеш, що я виглядаю жахливо – я з тобою погоджусь, — пробурмотіла вона.

— Не жахливо. Виснажено, — уточнила Ранґі й нарешті повернулася.

Стіл Вівіен був зайнятий. Повністю.

Книги лежали рівними стопками, розкриті на потрібних сторінках, між ними – аркуші з нотатками, списані чітким, трохи різкуватим почерком. Деякі рядки були підкреслені, деякі – обведені, а поруч – короткі помітки на полях.

Вівіен підійшла ближче й повільно опустилася на край ліжка.

— Ти… це все для мене? — тихо спитала вона.

— А для кого ж іще, — Ранґі знизала плечима. — Домашнє опрацювання з “адаптації стихій”, якщо ти раптом забула. Я вирішила, що після Часової вежі тобі не завадить хтось, хто мислить тверезо.

Вівіен пробіглася поглядом по першому аркушу. Великими літерами зверху було виведено:

“Вогонь у зливу не палає. Він ріже.”

Нижче – дрібніше:

“Стає коротким. Вибуховим. Один імпульс – і опік ізсередини. Не тримати. Відпускати.”

— Ти навіть приклади виписала… — видихнула Вівіен.

— І підкреслила головне, — Ранґі постукала пальцем по рядку. — Виходить, з вогнем у зливу так не працює. Він або рве тебе, або виходить різко й точно.

Вівіен повільно зняла піджак, поклала його на спинку стільця й потерла перенісся.

— Сьогодні мені вже казали щось схоже, — пробурмотіла вона.

— На лекції таке звучало. І як? Дійшло? 

— Ні, — чесно зізналася Вівіен. — Але… тепер, здається, починає.

Вона взяла один з аркушів, перечитала ще раз і вперше за вечір відчула, як напруга трохи відпускає попри те, що матеріал треба було вчити.

— Дякую, Ран, — сказала тихо. — За це. І за те, що не питаєш зайвого.

Ранґі ледь усміхнулася.

— Я спитаю. Просто не сьогодні. Сьогодні ти або їси, або спиш. А краще – і те, й інше. Тому в шухляду я поклала тобі кілька булок з корицею. І я опрацьовувала всі стихії. І мені було не складно виписати твою. Всі – ти точно опрацьовувати не станеш, але на останьому аркуші короткі тези про решту стихій. Прочитай. 

Вівіен кивнула, дивлячись на розкладені записи.

Перший день в академії вже давно перестав бути просто “першим”. Другий не надто відрізнявся, і таких ще лишилося вісімдесят вісім. 

— Мій мозок й справді закіпає. Дихати не хочу після відпрацювання покарання. 

***

Аксенс сидів в кріслі, не відриваючи уважного погляду від проєкція кристала, що лежав на столі. Зоряне небо, з яскравими зорями, що нагадувало переливання дорогоцінного каміння в сонячному світлі.

— Хоч вічність дивися, нічого там не зміниться, — констатував факт Олдріш.

— В мене погане передчуття.

— Від коли це ти, покладаєшся на передчуття? — іронічно зауважив Дейран. — Кажу тобі, вона як торкнулася кристалом, він зреагував. А торкнулася вона його без магії. Без активації. А він… прокинувся.

Райчі повільно видихнув і нахилився ближче.

— Ось це і не сходиться, — задумливо мовив він. — Подивись на структуру. Тут немає жодного відхилення. Жодного. Як вона могла зняти накладений блок Кальдом?

Дейран провів пальцем по повітрю, і проєкція зоряного неба змінилася, натомість з'явилася карта всього королівства.

— Він справді працює як раніше. Без збоїв, і без блокування. Я й зараз дивлюся на це, й мені важко в це повірити. В мене ще є чотири дні, щоб підтвердити здогадку. І якщо вона справді виявиться Лібрис, тоді наміри короля цілком обґрунтовані. Така “королева” – додатковий арсенал.