— 14.

На обличчі з'явилася посмішка – зухвала, з ноткою іронії та впевненості, яку кортіло Вівіен розмазати об стіну. Такі чоловіки ніколи не змінювалися, і завжди звикли мати в оточені десяток дівиць, які тільки й те роблять, що моляться на нього, замість богів.

— Пропоную не грати в дитячі ігри, — вона схрестила руки на грудях і в ту ж хвилину пошкодувала. Забула, що одяг все ще брудний. — Краще скажи, за ким я маю шпигувати? Чи чиї розмови чути?

— Для початку, стань непомітною, — він відійшов і досить легковажно зіперся на край столу, засуваючи руки в кишені, його точно не хвилювали плями, які вона залишила. — Зараз ти в центрі. Проблеми до тебе липнуть краще ніж мокрий одяг до тіла.

— Я не навмисне.

— Я знаю.

— Тоді я вільна?

— Так, — підтвердив він без паузи.

Вівіен уже розвернулася до дверей, коли почула за спиною:

— Але не розслабляйся. Спробуй уникнути казусної ситуації.

Вона зупинилася. Не озирнулася. Лише стиснула пальці.

— Якби я на це мала вплив, цих ситуацій не було із самого початку. Як і самої академії й нашого знайомства в цілому.

Вона вийшла, грюкнувши дверима трохи сильніше, ніж дозволяв етикет.

А він ще кілька секунд дивився на зачинені двері, перш ніж тихо хмикнути:

— Уникати казусних ситуацій… — пробурмотів сам до себе. — Аякже, з тебе вийде хіба що катастрофа.

І чомусь ця думка його зовсім не дратувала. Він зняв брудний піджак, обдумуючи як саме посунути капітана Кальда, і зайняти його місце у покаранні для “його” курсантки. Та думки швидко вивітрилися, коли в кабінет настійливо постукали три рази підряд.

— Входь Райчі, — капітан махнув рукою так, ніби той міг бачити крізь зачинені двері. І як тільки молодий чоловік тридцяти п'яти років переступив поріг, майже відразу засвітив блакитною текою, яку тримав поперед себе. — Ти дістав?

— Ну звісно. Капітане ображаєте. Складнощі були б якби вона була знатного роду, чи злочинниця рівня класу-С, — Райчі зачинив двері, грайливо крутячи текою над долонею. І йому було байдуже що він користувався магією в стінах академії.

Його звичка, крутити все що мало б триматися руках. Але Райчі занадто любить повітряну стихію, і не соромиться використовувати її всюди.

— Давай вже сюди, — нетерпеливо звернувся капітан.

— Ран, — так звертатися до нього було дозволено лише старшому лейтенанту його легіону; будь-хто інший ризикнув би лишитися без язика за таку фамільярність. — І з якого це дива тебе зацікавило провінційне дівчисько?

Він насупив світлі брови, не зводячи уважного погляду своїх холодних блакитних очей з капітана.

— Це мій головний біль, — чесно зізнався Дейран. — Спочатку подумав, що це буде ідеально - мої очі та вуха в стінах академії, а тепер я думаю, що вона ходяча халепа. І щоб себе не підставити, я маю знати про неї все, а не формальність.

— Тоді надто не дивуйся, якщо у двері академії постукає досить впливова людина, — Райчі протягнув теку з паперами.

Їхня зовнішність резонувала: капітан мав смаглявіший колір шкіри, тоді як лейтенант надто світлу. В одного світло-русяве коротко стрижене волосся, в іншого темно-руде, що межувало із чорним на додачу було ледь вюнким. В статурі, та зрості були однаковими. Стосовно наявності кубиків на пресі ніхто не мірявся, власне як і розміром стегон.

— Ти про що? — Олдріш взяв теку й одразу почав перелистувати аркуші, минаючи перші сторінки загальної інформації. — Сімейний статус: наявність нареченого? — сказати що його сірі очі розширилися від здивування, це було нічого не сказати.

— Ти краще горни далі. Там ще є його прізвище.

Арчі Аксенс знизив плечима, чекаючи реакцію свого капітана. Він й сам не повірив тому, що там було написано, навіть кілька разів перевірив. Та інформація була правдивою.

— Елдран Торвенлус? Це жарт такий?

— Король все ще самотній, — констатував факт старший лейтенант.

— Але чому вона? Я не бачу зв'язку? Король і провінційна дівчина? — питань було забагато в Дейрана. — В ній немає особливостей. Звичайний рівень магії, магічне джерело також стабільне. В чому зиск?

— Ось цю частину мені не вдалося знайти. Я кілька разів переглянув справу її батьків, нічого особливого в родоводі немає. А от те, що “провінційна наречена” втекла не залишив за собою слідів, ось ця частина цікава.

— Ти хочеш сказати, що я прийняв до академії новобранця, яка є нареченою-втікачкою самого короля? — Олдріш провів долонею по обличчю, повільно зітхаючи. — Раган збожеволіє, якщо про це дізнається. Ще одного перевороту між королем та домом Равенів, королівство не витримає. — Олдріш повільно випрямився. В погляді з’явився той холодний блиск, який з’являвся лише тоді, коли особисте остаточно перепліталося з далеко не особистим. — Райчі, спробуй максимально всюди з усіх відкритих звітів забрати її ім’я, — наказав він. — Доступ – лише через мене. Якщо король сунеться до академії…

— …ти станеш між ним і нею чи що? — завершив Арчі, майже з посмішкою.