— 12.

Капітан Дейран ішов до межі тренувального майданчика, заклавши руки в кишені. Його погляд був прикутий до Кальда – той чекав. Саме на нього. Особисті міжусобиці впливали на їхню роботу, і Олдріш знав як ніхто інший, наскільки Кальд буває впертим, якщо щось вирішив. А те, що він в перший же день вчепився у Аркель було попередженням, до неї в нього буде особливе ставлення. 

Ще дві години назад Дейран спокійно, майже спокійно пив гарячий авак, розгрібаючи стос звітів, які йому надійшли з легіону. Бути капітаном і одночасно знаходитися в академії, було ще тим головним болем. А якщо додати до цього – розслідування і новобранця, то ніяке зілля від знеболення не допоможе. 

— Я взяв відповідальність за це порушення, — рівно сказав Олдріш без вітання, без жодних прелюдій, ніби розмова вже тривала. — Покарання скасовано.

Кальд повільно обернувся. Усміхнувся – тонко, цинічно.

— Ти взяв відповідальність за купальню? — уточнив він. — Не питатиму, в якій саме кабінці й яким чином вона тобі “відповідала”. Але за демонстративне ігнорування правил у стінах академії караю я. І ти точно не відповідаєш за мою ділянку.

— Ти змусив її пройти смугу без магії, — Дейран зробив крок уперед, проковтнувши кинутий натяк. Поставлена мітка на Арвель була своєрідним маячком, яка все фіксувала, і через яку він все відчував. — Це не покарання. Це показова демонстрація для решти.

— Ні, — спокійно заперечив Кальд. — Це урок. Маг без магії – ось ким вони всі стають у реальному бою. Я готую солдатів. А те, що ти привів до академії свою…

— Орвене, замовкни, — різко обірвав його Дейран. — Ти переходиш межу. Твоя поведінка не відповідає формі, яку ти носиш. Хочеш дошкулити мені – роби це напряму, а не через когось.

— Згадав про форму? — хмикнув Кальд. — Я вже подумав, ти навмисне помітив її для мене.

Повітря між ними наче загусло.

— Ти караєш не за дисципліну, — голос Олдріша знизився, стаючи небезпечно спокійним. — І якщо продовжиш у тому ж дусі, я не закриватиму на це очі. Нагадую правила: особисті зв’язки не є порушенням, доки вони не впливають на оцінювання чи привілеї.

Очі Кальда звузилися.

— Обережніше, ка-пі-та-не. Бо саме зараз це виглядає як привілеї.

— Зайди до директора академії й перечитай мій звіт, — холодно відповів Дейран. — У купальні були технічні неполадки. Курсантка Аркель не має до цього жодного стосунку. Не те місце. Не той час.

— Не сумніваюся, що твій звіт бездоганно все пояснює, — з їдкою посмішкою кинув Кальд. — Курсантка… вже заздалегідь прийняв її до себе?! 

— Святі Небеса, Орвене, схаменися, — Дейран зціпив щелепи. — Не змушуй мене йти далі.

— А її ти теж вчасно схаменув?! Їй далі йти, ти дозволив,  — кинув Кальд на прощання.

Не чекаючи відповіді, він розвернувся й мовчки пішов до виходу з тренувального майданчика.

Дейран стис зуби, зло вилаявся й попрямував до їдальні.

“Треба вплинути на її покарання в Часовій вежі. Орвен зжере її з кістками за ці двадцять п’ять годин відпрацювання.”

***

Їдальня гуділа. Вівіен була спустошена не лише через витівку ще одного навіженого капітана, а й, тому що в її шлунку хлюпотів авак, без цукру і без крихти булочки, яка могла полегшити стан. І від випитого авак на порожній шлунок, їй краще не ставало, навпаки. З'явилося почуття нудоти. Тож не гаючи часу, вона взяла тацю, не соромлячись беручи сніданок-обід. І Вівіен було абсолютно байдуже на розташування столиків, хто з ким сидить. Вона хотіла поїсти, і бажано в тиші, попри гудіння в їдальні справжнісінького вулика.

— Капітан Кальд тримає на тебе зуб? — ні вітання, ні якогось логічного початку розмови, хлопець із темним волоссям всівся поруч із Вівіен так, ніби вони добре знайомі. — Дивишся так, наче не знаєш хто я.

— Імені не пам'ятаю, — чесно зізналась вона.

— Іліас, — з удаваною образою вимовив юнак. — Ми ж говорили перед тим, як нас викликали до співбесіди з капітаном.

— Ти підсів до мене, щось запитати? Чи задля підтвердження чуток?

— Я б сказав друге, якби мене це обходило. Мені все одно, яким чином ти сюди потрапила. Витрачати час на збирання пліток – пуста трата часу для військового.

— А ти серйозно налаштований.

— А вступають до військової академії хіба не з серйозними намірами?! — його питання не вимагало відповіді, і Іліас навіть гадки не мав, що Вівіен точно вступила до академії далеко не з серйозних намірів. — Я власне підсів до тебе, бо ненавиджу, коли несправедливо поливають брудом.

Вівіен ледь не вдавилася шматком хліба, вирячившись на Іліаса, який з цілком серйозним виразом обличчя мішав чай ложкою, й дивився в ту чашку, наче там ховалися якісь секрети богів.

— Ти про що?

— Плітки не збираю, але слухати їх неможливо, якщо вони всюди. Ти зірка нашого девяностоденний марафон. Ти близько не бери до серця, це все дівочі заздрощі.

— Гадки не маю про що ти.

— Це він намагається тактовно тобі сказати, що всі вважають тебе особистою підстилкою капітана Олдріша. А капітан Кальд, одним словом два капітани не зійшлися на особистому рівні. А дісталося тобі, — за столик всілася Ранґі, тримаючи в одній руці склянку з молоком в іншій, булку з корицею. — Іліасе, якщо вже хочеш сказати – кажи як є. Затягування тільки додає зайвого ефекту, — вона перевела погляд на Вівіен як продовжувала їсти. — А ти якась занадто спокійна, як для тої, кого щойно капітан змусив проходити смугу перешкод без магії, а потім про тебе почали пліткувати.