— 10.

Дівчина була в формі, і одягненій точно не нашвидкуруч. Темне волосся прилипло до шиї, з кінчиків капала вода, а на правій стороні піджака була не лише металева нашивка, а й символ – приналежність стихії та курсу.

— Ти бачила це? — Вівіен кивнула туди, де щойно зникла руна.

— Побачила? — та хмикнула без радості. — Я відчула. І повір, це гірше. Бо я тепер ма. свідчити, і не на твою користь. тобі світить покарання.

Вона відштовхнулася від стіни й підійшла ближче. Очі – холодні, так, ніби Вівіен їй щойно завадила зробити щось грандіозне.

— Ти новенька, — констатувала вона. — Інакше не стояла б зараз із таким виразом обличчям.

— Що саме зафіксували? — Вівіен стиснула рушник в пальцях. — Я нічого не ламала.

Дівчина засміялася коротко й сухо.

— У цій академії нічого не ламають. Тут лише втручаються. А система дуже не любить, коли її перебивають. А тобі напевне забули розповісти, що з'явитися тут в час, після відбою, дорівнює те ж саме, що вибити двері в кабінет капітана.

Вона підняла руку, і на мить у повітрі спалахнула тьмяна копія тієї самої руни – нестабільна, розірвана по краях.

— Купальні – нейтральна зона для магії, — продовжила вона. — Але вогонь тут глушиться автоматично. Завжди. Без винятків.

— Але…

— Але в тебе він не згас, точніше ти його навіть не прикликала остаточно, — перебила дівчина. — На три удари серця довше, ніж дозволено.

У Вівіен пересохло в горлі.

— Це… погано?

— Це помітно, — дівчина згорнула проєкцію. — А ще твоя поява викликала зсув.

— Який зсув?

Тепер вона подивилася на Вівіен майже співчутливо.

— Хрономантський. Він спрацював, ніби ти вже не вперше порушуєш. От і результат розлита вода всюди, — вона махнула рукою на стоячі калюжі на підлозі. — Розумієш, чаклувати поза межами відведених місць – заборонено. Ти читала правила академії?

— Я щойно прибула, — буркнула Вівіен, — мені не було коли ознайомитися.

— Академії байдуже, коли ти почала. Вона фіксує патерни.

Запала тиша, порушувана лише краплями води, що падали з волосся дівчини на камінь.

— Хто ти? — нарешті запитала Вівіен.

— Айліс, — після паузи відповіла та. — Третій рік. Стихія – вода. — Вона скривилася. — І я тут була не просто так.

— Що ти робила?

Айріл на мить відвела погляд.

— Я чергова. Перевіряла чи всі на своїх місцях, і роблю я це завжди ще до вечірнього дзвону. — Вона знову подивилася на Вівіен. — Це дійство в купальнях завжди. Тут магія скажімо – бавиться. Але цього разу це сталося трішки інакше ніж завжди. І тепер знаю відповідь.

— Ти думаєш, це через мене?

— Я впевнена, — тихо сказала Айріс. — Бо коли руна з’явилася… вона зреагувала не на купальні. Раджу тобі одне, Вівіен, — мовила Айріс повторяючи ім'я з руни, відходячи до дверей. — Коли покличуть в кабінет капітана Кальда, не виправдовуйся. І не бреши. Говори все, як є. В його кабінеті артефакт стоїть, ним він зчитує брехню.

— Я ж нічого не робила, — зітхнула Вівіен.

Айліс затрималася на порозі.

— Може справді сталася помилка, і хрономантський знак сплутав тебе з кимось іншим… але факт лишається фактом –- у тебе проблеми не з дисципліною.

Двері зачинилися.

Вівіен залишилася стояти, з відчуттям, що перший день в академії вже зайшов перейшов за межу, а вона навіть не встигла зайти в кабінку купальні.

— А байдуже, — махнула вона рукою, — мене все одно записали до порушників. Пів години не погіршить ситуацію.

І Вівіен хмуріша за грозову бурю, стиснула рушник й пішла в глиб, обираючи кабінку чим найдалі від тих, де щойно стався казус.

Із задоволенням вона відкрутила кран, але вода пішла не одразу. Спершу – тонким струменем, холодним, мов з гірського джерела. Потім різко, з напором, ніби купальня вирішила змити з неї не лише виснаження, а й усі помилки дня разом узяті.

Вівіен вдихнула відчуваючи як мильна піна справді змиває її важкий день. На мить, вона заплющила очі, намагаючись вловити гармонію. Але раптом відчула як підлога під ногами опускається нижче. Вона уповільнила потік, не змивши до кінця піну з волосся та тіла.

— Тільки не це… — пробурмотіла вона.

Руни на стінах кабінки тьмяно спалахнули. Одна. Друга. Третя. Захисні, температурні, обмежувальні – усе, й одразу.

— Я ж нічого не роблю… — прошепотіла Вівіен, відступаючи на крок.

І саме в цей момент зі стелі пролунав сухий, байдужий системний голос:

‘Фіксація аномалії. Купальня. Кабінка сімнадцять. Повторне втручання. Тимчасове покарання приведено в дію!’

— Повторне?! — вона ледь не вилаялась уголос. — Яке ще тимчасове покарання…

Вода раптово зникла. Замість неї з форсунок посипався пісок – дрібний, теплий, з характерним шурхотом.