— 9.

Вівіен аж пересмикнуло від такої заяви, але вона не стала щось говорити мовчки проковтнула обурення. З неї вистачить одного покарання. Ранґі й справді була підготовлена по максимуму, знала не лише список книг який потрібно було взяти, але ще й додаткова література, стелажі й полиці.

Несучи в руках сумку, яка важить значно більше, ніж виглядала, Вівіен пробурмотіла:

— Знаєш, а ти темна конячка. На вигляд вся із себе така тендітна, вродлива.

— Дурненька?

— Я цього не говорила.

— Але саме це ти мала на увазі під словами – “тендітна, вродлива”. Насправді просто багато хто недооцінює інших, оцінюючи їх по зовнішності, — вона увійшла в кімнату й практично відразу книги поклала на край столу. — Коли я говорила, що хочу вдало вибрати собі чоловіка – я справді саме це й мала на увазі. Зі статним чоловіком я буду робити все, що захочу, — підсумувала Хауно. — Як бачиш, коли батько чиновник, народжуєшся з досить обмеженими правами. І все що я можу зробити – це вивчити все, що тільки допоможе змінити життя. Ну а в тебе що за драма?

— Чому відразу драма? — хмикнула Вівіен кладучи книги так само на стіл і паралельно знімаючи піджак.

— А як назвати твої цілунки з капітаном легіону крижаної Скаді? — Ранґі сказала це спокійно, без звинувачень, і саме таке запитання змусило Вівіен почервоніти. — Бачила б ти себе зараз в дзеркало. Ніби я тебе краскою облила.

— Той поцілунок… це складно, розумієш…

— Та немає нічого складного, — знизила вона плечима. — Він же красень, з якого боку не глянь. І якщо гадаєш, що я засуджую, в тебе точно проблеми із самооцінкою.

— Я вперше зустрічаю таку як ти, — правдиво зізналася Вівіен. — Ні засудження, ні читання нотацій чи моралі.

— А за що засуджувати?! Що ти цілувалася з вродливим чоловіком? Якби я була на твоєму місці, вчинила б так само. І ще, — Ранґі вказала на стіну над дверима, де у повітрі розгорталися світлові руни часу, що повільно оберталися – хрономантська проекція. — В тебе не так багато часу на купання. І так для ясності, я не шпигувала. Тебе довго не було і я вирішила перевірити, як ти. Коли побачила тебе із капітаном “бездоганність” не стала турбувати.

— Ми повернемось до цієї розмови, бо мене не покидає відчуття, що я тобі повинна все пояснити. Та зараз я до купальні, — Вівіен зірвалася з місця, буквально рвонувши до купальні.

***

Вона увірвалася в купальню де стояло тепле марево пари й тихий дзюркіт води, що тік в кам’яних жолобах уздовж стін. Тут пахло мінералами й чимось різко-чистим – магія стерилізувала простір краще за будь-яке мило чи дезінфекційне зілля. Вона зробила кілька кроків і вже тягнулася до шафки з іменним знаком, коли повітря раптом здригнулося.

Світлові руни що висіли на стелі кілька разів мигнули, а потім зовсім помарніли.

— О ні… тільки не це, — хтось пробурмотів із глибини приміщення.

Вода в найближчій кабінці купелі здригнулася й різко вкрилася тонкою кіркою льоду. Ще за мить інша – навпаки, закипіла, викидаючи пару так, що стало нічим дихати. Стихійний дисбаланс. Хтось уже встиг перестаратися.

— Перший день, — прошепотіла Вівіен крізь зуби. — Звісно.

Вона інстинктивно виставила долоню вперед. Вогонь відгукнувся одразу, мінімально, вона направила на кірку льоду, повільно його розтоплюючи. Лід на воді тріснув, але разом із цим з сусідньої кабінки рвонув холодний потік, ковзнувши їй уздовж шкіри, змусивши здригнутися.

— Хто тут із вогню?! — пролунав різкий голос з-за пари. — Якщо це знову легіонники, я клянусь…

— Я не легіон, — відгукнулася Вівіен, уже розуміючи, що назад дороги немає. — Але якщо не втрутитися, тут кабінки або зваряться, або замерзнуть.

Руни над стелею здригнулися вдруге – цього разу роздалося досить чутне тріскотіння через перепади температури.

“Значить, якщо зараз світильні руни вийдуть із ладу, хто це буде пояснювати?”

Вівіен глибоко вдихнула, зосереджуючись.

“Чудово,” — подумала вона. — “Перший день. Перша стихійна аварія. І жодного шансу залишитися непоміченою”.

Вівіен ще не встигла видихнути, як руни над купелями спалахнули різко-червоним і чергове тріскотіння.

‘Фіксація порушення’.

Світло світильних рун боляче різонуло по очах, і магія в грудях одразу згасла – магія академії відрізала доступ до стихій, мов ножем. Вода в купелях здавалося заспокоїлася, але тиша була оманливою Наступної секунди зі стелі, із тих самих світильних рун почала струїтися вода, затоплюючи всі і всіх.

— Святі небеса… — тихо вилаявся хтось.

І саме в цю мить у повітрі над дверима розгорнувся хрономантський знак – тонке кільце зі світлових символів, що повільно оберталося проти часу.

— Це що… — Вівіен відчула, як холод пробігся спиною. — Сканування?

Знак мигнув і згорнувся в одну-єдину руну, що на мить зависла навпроти неї, ніби дивлячись просто в обличчя.

І зникла.

‘Зафіксовано: самовільне втручання. Локація: купальня. Стихія: вогонь. Час: після вечірнього дзвону. Новобранець: Вівіен Аркель.’