— 8.

Поцілунок не був глибоким. І не був ніжним. Лише дотик губ, короткий, точний, без зайвого. Такий, яким ставлять печатку під документом: швидко і без емоцій… принаймні на вигляд.

Однак Вівіен відчула інакше. Тепло. Ледь помітну напругу в його подиху. І те, як на мить затрималася його рука, ніби він дозволив собі зайву секунду, яку не планував. Він відступив так само швидко, як і наблизився. Тільки от вона від звичайного поцілунку – все тіло паралізувало. Якби вона не знала що він уповноважений капітан, то подумала, що в нього на губах зміїна отрута.

— Отак, — тихо мовив він, дивлячись в її збентежені очі. — Тепер це виглядає правдоподібно.

Її серце билося надто голосно для “прикриття”. А ще мороз по шкірі який надто різко змінювався на щось розжарено-пекельне. В голові гул. І якби подібне трапилося в Рубіновому будинку, вона б не стояла як приросла верба до землі, заклинання зірвалося з пальців в ту ж мить, та не зараз. Вона почувалася дуже зніяковіло, мов їй знову сімнадцять, і це був перший її поцілунок.

— Ти попереджаєш завжди вже після? — хрипко запитала вона, намагаючись уповільнити серце, що несамовито калатало.

Кутик його губ ледь сіпнувся.

— Я ж просив вдати, що це не вперше.

Дейран клацнув пальцями, і бар'єр що захищає з від прослуховування розчинився. Як ні в чому не бувало він круто розвернувся і перед тим як зробити крок, через плече їй кинув:

— Дивна в тебе реакція, як для тої, хто так сміливо сідає чоловікам на коліна, — буденним голосом він промовив. — Я ж не в ліжко тебе затягнув. Це навіть поцілунком не назвеш.

— З такими поцілунками ти жодну жінку в ліжко не затягнеш, — шумно вона вдихнула беручи ініціативу у свої руки й різко рушила вперед, бажаючи залишити останнє слово за собою.

***

Двері зачинилися з грюкотом так, що ліжко під сусідкою ледь не підскочило. Ранґі сиділа, підібгавши ноги, з книгою в руках і, схоже, читала давно й уважно. Побачивши Вівіен, вона миттєво зімкнула палітурки й уважно глянула поверх обкладинки.

— Посуд? Прибирання вонючі шатні? — з надією перерахувала вона можливі кари. — Ні?.. Куди гірше, — скривилася, ще до відповіді.

Вівіен зняла піджак і кинула його на край ліжка, не надто дбаючи про порядок.

— Часова вежа. Двадцять п’ять годин за тиждень. Під наглядом чергового капітана, — сухо мовила вона. — І я досі не впевнена, що миття казанів було б гіршим.

Ранґі тихо присвиснула.

— Ого… це ж майже життя на годиннику..

Вівіен сіла, сперлася ліктями об коліна й на мить втупилася в підлогу. День тягнувся важким ланцюгом: від брами академії до цієї кімнати і жодної паузи на видих. І попереду ще дев’яносто днів, які не обіцяли стати легшими.

— Слухай, — вона раптом підняла голову, ніби вхопившись за думку, — а як йти до купальні? Там є шафки чи все тягнути з собою?

Запитання вийшло розгубленим, майже побутовим, але саме цього зараз і хотілося – чогось простого.

— Є шафи. Іменні, — відповіла Ранґі. — Бачиш нашивки на формі? Вони самі з’явилися. Так само і на всіх наших речах тут. Академія любить порядок. Навіть у дрібницях. — Вона кивнула в бік шафи, де решта форма висіла вже з металевими нашивками. — І вся гігієнічка там уже є. Вода гаряча, якщо не запізнишся. Тож можеш не хвилюватися.

Вівіен повільно перевела на неї погляд, примружилася.

— Коли ти встигла все це перевірити?

Ранґі всміхнулася куточком губ і знову підхопила книгу.

— Тоді коли ти встигла нажити собі покарання, — з легкою іронією відповіла вона. — Тебе не було близько години. Цього достатньо щоб перевірити, — легко відповіла Ранґі. — Та столі вже лежить листок зі списком книг, які потрібно взяти в бібліотеці. Якщо не поспішаєш купатися, можемо разом взяти книги.

— Купатися хочеться, але твоя пропозиція звучить привабливіше. Ти точно вже прочитала той список, і знаєш де та бібліотека.

— Все вірно. Ходімо, — Ранґі зістрибнула з ліжка підхоплюючи зі стільця піджак. — Слухай, а яка в тебе приналежність в стихії?

— Вогонь, — Вівіен натягнула також піджак. — А в тебе?

— Повітря, — Ранґі підморгнула, вже відчиняючи двері. — Тож якщо раптом щось упаде або вилетить через вікно – я ні при чому.

В коридорі було прохолодно, а приглушені магічні сфери світла підкреслювали ту ж стриманість академії. Десь унизу лунав металевий стукіт – вечірні тренування ще не скінчилися. Вівіен ішла поруч, відчуваючи, як у грудях ворушиться знайоме тепло її вогонь майже завжди реагував на присутність інших стихій, особливо таких… легковажних. І до моменту запитання про приналежність, Аркель не мала часу прислухатися до себе і своїх почуттів.

— Вогонь і повітря, — задумливо мовила Ранґі. — Класика. Або вибух, або щось дуже ефектне.

— Я за другий варіант, — сухо відповіла Вівіен. — Після сьогоднішнього мені вистачить і без вибухів.

Вони звернули за ріг і ледь не врізалися у хлопця з оберемком сувоїв. Ранґі інстинктивно махнула рукою, і повітря зойкнуло – сувої зависли в повітрі, розкрутившись, мов птахи без напрямку.