— 7.

— Нащо мені твоя увага? — вона поглянула на Дейрана із під лоба, і якби її зелені очі могли випромінювати вогняний промінь, то від капітана вже й сліду б не лишилося. — І так, я ти-катиму тобі. Ти перший почав. І взагалі, — вона підняла руку так, що долоня була на рівні його очей. — Чому “оце” приносить дискомфорт?

За спиною лишався двір із його відкритим простором, попереду – коридори академії, вузькі й в яких відчувався протяг. А між цими двома світами стояв капітан. Його постать виглядала ще різкішою, ще чіткішою, так ніби арка була створена спеціально для таких розмов, які не повинні чути сторонні.

Його брови злегка смикнулися в подиві, а в погляді зникла грайливість. На щелепі натягнулася шкіра, він знав відповідь, але не квапився давати їй пояснення.

— І з ким ти в цей момент була?

Від його питання шкіра вкрилася мурахами, Вівіен всіма фібрами відчувала, що він прямо її звинувачує, тільки не зрозуміло в чому.

— В якому сенсі?

— Хто поруч був? — для ясності він уточнив.

— Новобранці, це сталося в спальному крилі. О! Там ще був капітан… як же його там…

— Орвен Кальд?

— Він! А ще він запитував за мітку, але я не знала, чим можна йому щось казати…

— Не можна, — різко він її обірвав. — Ніхто не знає про це, — Дейран демонстративно відхилився назад, спиною спираючись на тонкий майже невидимий бар'єр, що був навколо них обох. І тільки зараз Вівіен побачила, що вони обоє знаходились в цьому квадраті, який ймовірно захищав їх від підслуховування. — Він відчув на тобі мою магію, — все з таким же серйозним обличчям продовжував говорити капітан. — Проц е я зовсім забув, — він знову провів великим пальцем по нижній губі, так ніби в його голові саме в цей час народжувався план. — Треба щось з цим вирішити.

— А як це вирішити?

— Є один спосіб, але це дещо ускладнює твоє перебування тут.

— Моє перебування ускладнено з моменту зустрічі з тобою, — хмикнула Вівіен незадоволено.

— Не так давно, в Рубіновому будинку ти говорила інакше.

— Це інше.

— Аркель, нагадую, ти зацікавлена також в тому, щоб до тебе не було зайвої уваги тут в академії, — він засунув руки в кишені, все ще спираючись спиною об бар'єр. — Запропонуй рішення, бо моє тобі не сподобається.

Вівіен повільно видихнула, дивлячись не на нього, а на край бар’єра, де повітря ледь помітно тремтіло, ніби скло над вогнем.

— Ти зараз серйозно перекладаєш це на мене? — запитала вона. — Ти поставив мітку. Ти “забув”. А тепер я маю вигадувати, як це виправити?

— Мій варіант виправлення, специфічний, — спокійно відповів Дейран.

Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на рукавичці.

— Чудово, — криво всміхнулася Вівіен після чого схрестила руки на грудях навмисне ховаючи рукавичку. — Добре. Припустімо, я пропоную рішення. Що я маю врахувати?

— Академію. Правила. І те, що ти новобранка без імені, — його голос залишався рівним. — Будь-який різкий рух з твого боку виглядатиме підозріло.

— А з твого – ні? Капітан, який занадто часто опиняється поруч зі новобранкою?

— Саме тому, — він ледь нахилив голову, — це має виглядати не як моя ініціатива.

Вона насторожилась.

— Говори прямо.

— Мітка реагує оскільки я з Орвеном маємо спільне минуле. скажімо магічні наслідки, тому ти й відчувала дискомфорт при його присутності, — сказав він після паузи не уточнюючи деталі. — Її можна “заглушити”, зі мною у тебе прив'язка. Чим частіше ти опиняєшся поруч, тим ефективніше мітка закріплюється. І з часом, вона перестане реагувати на Орвена.

— Прив’язка? Яка ще прив'язка? Я думала це магічна угода.

— Щоб ти нікуди не поділася. Це для страхування, — уточнив він.

— Зараз ти виглядаєш проблемнішим, ніж мисливець який ганяється за мною, — вона зітхнула. — Яке там твоє специфічне вирішення? В мене попереду цілий тиждень покарання з оцим твоїм Орвеном у Часовій вежі. І якщо твоя мітка так дошкулятиме мені, я й дня не витримаю.

— Ти встигла образити Ренша? Не рекомендую повторювати, бо наступне покарання буде гіршим чим Часова вежа. Коли покарання починається?

— Напевне завтра.

— Діяти доведеться швидше. Формально і дозволено, таке, що ніхто не ставитиме під сумнів. Між капітаном та новобранцем, але займе тривалий час…

Вівіен повільно моргнула.

— Ти зараз натякаєш на…

— На наставництво, — перебив він одразу зупиняючи її потік хтивих думок. — Тимчасове. На дев’яносто днів. За статутом я маю право взяти одну курсантку під особистий контроль, якщо вважаю її потенційно небезпечною для самої себе або для академії, або ж потенційно здібною.

— Ти ж розумієш, як це звучить? — холодно сказала вона.

— Саме тому це і працює, — відповів він без тіні усмішки. — Ніхто не шукає змови там, де все виглядає надто офіційно. Але це довший процес. Який не може початися в перший же день твого вступу.