— 5.

Ранґі у відповідь лише засміялася й потягнула Вівіен далі коридором так, ніби вже між ними була та сама дружба. Північне крило не відрізнялося інтер'єром, все той же холодний сірий камінь, хіба що вікна додалися, високі мов в храмі, крізь які лилося стримане світло.

— Стосовно капітана, — протягнула вона вже майже біля дверей кімнати. — Капітани – це окреме кохання, — замріяно вимовила Хауно, і Вівіен не могла зрозуміти чи вона серйозно говорить, чи це вона так жартує. — Особливо наш. Холодний… ні-ні, крижаний і дивиться так, ніби вже знає, в яких стражданнях ти помреш.

Вівіен стиснула зуби. В словах сусідки була правда, погляд Дейрана й справді не здавався солодким.

— Я вже мала честь переконатися.

— Справді? — Ранґі зупинилася тримаючи ручку прочинених дверей кімнати. — Ти десь напартачила? Бо я сказала так, через чутки які навколо нього крутяться.

Вівіен промовчала, увійшла в кімнату першою. Кімната була… нормальною. Два ліжка. Два столи, дві шафи. Вікно на внутрішній двір. Нічого зайвого. Нічого затишного. Академія не обіцяла комфорту, та й це було б дивно якби тут лежали рожеві подушки на ліжках.

Ранґі кинула сумку на ліжко біля вікна.

— Моє, — заявила вона.

— Чудово, — Вівіен обрала інше, ближче до дверей. — Якщо що, тікати буде зручніше.

— Ти завжди так живеш? — Ранґі примружилася. — З розрахунком на втечу?

Вівіен зняла торбинку з плеча.

— Досвід, — коротко відповіла.

Між ними зависла пауза. Не ворожа. Але й не дружня. Десь у глибині академії пробив годинник. До збору залишалося менш як сорок хвилин.

— Ну що ж, сусідко, — мовила Ранґі, розстібаючи плащ. — Атмосфера тут й так сіра, бодай обличчя кисле не роби, — вона ступила до шкафа відкриваючи його. — Ось це моя найулюбленіша частина, — перед нею на вішаках висіла вже готова форма.

— Як вони знають наші мірки?

— А їм це не потрібна. Академія з цим немає мороки. Кравчині варто пошити форму, а вона сяде на тебе, так, як потрібно, варто тільки її одягнути, — Ранґі не стала метушитися й відразу почала скидати свій одяг, щоб одягнути форму. — Не кидай на мене косі погляди. Ти маєш все теж, що і я. І так, я не соромлюся роздягатися в кімнаті. Не голяка ж бігаю.

— Ти таки дивна.

— Не дивніше тебе, — хмикнула Ранґі. — От якби ти була чудним Іліасом, чи як там його ім'я, то я б точно не роздяглася.

— Я все-таки одягну форму у купальні, — Вівіен дістала форму з шафи й пішла до дверей, які мали б бути ванною, і яке її було щире розчарування, коли там виявився туалет. — Що це?

— Туалет. Купальні спільні. Чи ти гадала, що купальня буде в кожній кімнаті?! Звісно Дім Равенів не бідний, але це занадто було б навіть для королівської сім'ї. Тут близько пяти сотень кімнат. І тільки ми, новобранці на девяносто дні проживаємо по двоє. Ти взагалі читала бодай щось про академію перед вступом? — Ранґі зиркнула на неї через плече.

— Я читала те, що допомагало вижити, — відказала Вівіен починаючи неохоче переодягатися. — Про спільні купальні там не писали.

— Бо це не проблема, — Хауно застібнула ґудзики форми й потяглася. — Звісно якщо ти з сім'ї чиновників, то спільна купальна може виявитися дійсно проблемою.

— Я просто не люблю витрачати даремно час. От і все.

У цей момент коридором прокотився глухий удар дзвону. Не різкий, але такий, що змусив повітря здригнутися.

— О, — Ранґі одразу пожвавішала. — Це воно. Їхнє унікальне оголошення часу.

Магічний шепіт, підсилений десятками резонаторів, прокотився поверх каменю, в’ївся в стіни й у голови присутніх:

— Третя година.

— Обожнюю, — криво всміхнулася Ранґі. — Оповіщення часу, не проспиш ні заняття, ні тренування.

— Ходімо, — Вівіен розправила піджак.

Вони вийшли разом. Коридори швидко наповнювалися новобранцями у темній формі, хтось біг, хтось нервово поправляв комір, хтось уже встиг посваритися. Академія нагадувала вулик бджіл.

— Не відставай, — кинула Ранґі. — Я не збираюся отримувати “винагороду” через тебе.

Вони вже майже дісталися сходів, коли Вівіен різко зупинилася.

— Йди, — сказала вона.

— Що? — Ранґі обернулася.

Вівіен подивилася на свою руку. Рукавичка сиділа на ній ідеально, але під тканиною магія ворухнулася, засвербіла, і навіть злегка запекла.

— Я дещо забула. Хвилина.

Ранґі зітхнула.

— Якщо через тебе мене з’їдять, я знайду тебе навіть у пеклі. Я дуже настійлива, це так, для розуміння.

— Домовились.

Вона розвернулася й швидко повернулася до кімнати. Зачинила двері, притулилася спиною до холодного дерева й зняла рукавичку. Шкіра під міткою вібрувала, ніби відгукуючись на щось зовні.

— Чудово… — прошепотіла Вівіен і знову натягнула її, цього разу щільніше, кілька разів нігтями проводячи по мітці. — Чому цій мітки менш як три години, а вже є наслідки! — пирхнула невдоволено Вівіен. — Це якийсь своєрідний знак? Ля… як це розуміти? Хоч би інструкція дав.