— 3.

Гучний і досить “смачний” ляпас прилетів капітану так швидко, що Вівіен радше це зробила автоматично, ніж свідомо. Її ріка так і лишилася завислою в повітрі, здоровий глузд наздогнав Аркель, надто невчасно, та відступати було нікуди. Вона вже вдарила.

“Ля… мені здається потрібно завести список чиновників яких я вдарила…” — оптимістичний настрой зовсім її не рятував.

Капітан не зрушив з місця, хіба що приклав долоню до місця, де вже виступив червоний слід.

— А я навіть не договорив, — вдаваний смуток ковзнув в його інтонації, — але візьму собі на замітку, ти робиш висновки завчасно.

— А які ще тут висновки зробиш? — вона склала руки на грудях, не збираючись відступати. — Назвати мене провінційною дівчиною – терпимо, але робити з мене легко доступну тільки через походження…

— Ти не в моєму смаку, — різко обірвав її капітан. І від його погляду сірих очей хотілося буквально провалитися під землю. — Це по-перше, і по-друге, — і знову крижаний владний тон, від якого волосся ставало ледь не буквально дибки, — мені потрібен твій магічний відбиток.

— Що?

Вона пропустила слова про те, що не в його смаку. Це було образливо і якоюсь мірою принизливо, і хотілося на це відповісти досить банально – побачимо хто в чиєму смаку, та вчасно стримала язик. У Вівіен виходить це не так часто, але ситуація була вдалою.

— Ти новобранець академії, і твій магічний відбиток ніде в системі не світиться, — він підняв вказівний палець змушуючи її мовчати як тільки вона відкрила рота для протесту. — Сьогодні сканування робив я, і тільки я маю доступ до цього сканування. Мені необхідно, щоб ти ходила туди, куди іншим зась. Чутимеш те, чого не мали б чути новобранці. І всі в цій академії знатимуть одне: якщо з тобою щось станеться – відповідатиму я. Скажімо, я взяв тебе під особисте крило за твої здібності. Дев’яносто днів, Вівіен Аркель. Ти будеш закріплена за мною. Чи не вигідна пропозиція? І я навіть пробачу тобі, сьогоднішню обачність.

— Якщо вже ми на ти, то занадто багато меду в цій пропозиції. Але не потрібно багато міркувати, що мені дали вибір без вибору.

— А й справді швидко вловлюєш суть.

— Ти…

— Дейран Олдріш, — він усміхнувся, і чомусь цього разу цю посмішку хотілося Вівіен розмазати йому по обличчю. — Укладемо угоду? Для страхування обох сторін. І так, мовчання нашої розмови – також гарантується, звісно ж угодою.

Капітан протягнув руку і як щойно Аркель потиснула її, на лівій руці там де в неї був шрам, з'явилася невелика чорна сніжинка надто маленька, щоб розгледіти відразу і надто відчутна магічним джерелом.

— Мітка?

— Однакові, — капітан похизувався працею, і на тильній стороні долоні у нього була така ж шестикутна сніжинка. — Усні умови не мають сили, інша справа магічні.

Вона дивилася на нього й не зводила пильного погляду. Що в ту ніч, що зараз – він мав неймовірно солодкувату ауру, яка огортала, заспокоювала, та це було обманним маневром. Його магія буквально відчувалася морозним присмаком на язиці, що змішаний з металом. Його обличчя було різким, але вродливим: чітка лінія щелепи, прямий ніс, ледь помітна тінь щетини, що надавала йому дорослішого вигляду. Волосся було кольору темної міді що межувало з чорним. Коротко підстрижене з боків і на потилиці, воно зверху залишалося довшим, живим, трохи вюнким. Пасма ніколи не лежали ідеально: кілька впертих локонів спадали на лоб, ніби навмисно порушуючи військову охайність.

Форма військової академії сиділа на ньому бездоганно, ніби була створена спеціально під його фігуру. Темна, майже чорна тканина з глибоким графітовим відтінком, підкреслюючи його треноване тіло.

Дейран ледь не буквально зійшов зі сторінок романтичних історій. тільки от чим довше дивилася на нього Вівіен, тим сильніше доходило до неї усвідомлення.

— От тільки зараз зрозуміла, що це твоя бісова пастка, — вона мимохідь кинула погляд на свою мітку. Нахмурила брови, свердлячи вже його поглядом. — Я б ніколи не подумала вступити до військової академії. І який збіг обставин, саме на сьогоднішньому вступі, керівництво вирішило приймати не папери, а зчитувати магічний відбиток. Ти хотів переконатися, чи немає мене в базі.

— Додам до твоєї справи: схильна до дедуктивного міркування, — і знову посмішка, яку хотілося зітерти ще одним ляпасом.

— Що ж, — видихнула вона тяжко, мов щойно розгружала цілу тачку цеглин. — Капітан Олдріш, тобі й справді потрібно надати все те, що обіцяв. Бо мітка не вічна, а от язик, — вона демонстративно його висунула, — довгий і цілком здатен нашіптувати, — вона підняла ліві руку, — всіляке, щоб записати.

— А от припис про маніпуляції в особистій справі тільки зашкодять, — він навіть оком не повів. — І маленька порада: не розкидайся погрозами, якщо не впевнена, що приземлишся м’яко. Курсантка Аркель, вільна. Там, — він вказав рукою на темне скло за яким просувалася черга новобранців, — охотно на тебе чекають.

— І що мені їм сказати? — буркнула вона, не оцінивши його поради.

— Що успішно пройшла співбесіду. І коли запитають як, відповіси чесно: в потрібний момент вдало сіла на коліна капітану.