Розділ 4

​Ранок четверга, 16 липня, починався як звичайний літній день. Аня прокинулася у своєму ліжку. Поруч ще солодко спала її молодша сестричка Надя. Навколо панувала тиша. Дівчинка тихенько підвелася й пішла до кухні, сподіваючись застати там родину, але в хаті нікого не було. Мама вже давно пішла на роботу.

​— Ну, добре, мами немає... Але де ж баба Олена? — вголос подумала Аня.

​Вона зазирнула до бабиної кімнати — порожньо. Вийшла на подвір'я, обійшла весь двір — баби ніде не було видно. Тривога легеньким холодом прокралася в серце. Куди ж могла подітися бабуся з самого ранку?

​Раптом з-за рогу вилетіло пухнасте чорно-руде смерчі на ім'я Капітан Дружок. Він відразу ж узявся за свою улюблену справу — почав весело й завзято кусати Аню за ноги.

— Ох, Дружку! І що я за хазяйка така, якщо не можу з тобою впоратися! — засміялася Аня, намагаючись ухилитися від гострих зубенят.

​Але Капітан кусався не просто так. Він раптово зупинився, нашорошив вуха, відбіг на кілька кроків у бік стежки й голосно забубонів, а потім почав кликати Аню за собою. Його розумні очі дивилися на хазяйку так, ніби він хотів сказати: «Я знаю, де вона! Йдемо швидше!»

​Дружок упевнено повів дівчинку за межі подвір'я. Він прибіг до сусідського паркану — туди, де жив хрещений батько Ані .  Песик зупинився й почав голосно та впевнено гавкати, подаючи сигнал.

​І його магічний радар не помилився! На гавкіт Дружка вийшов сусід, а разом із ним була й баба Олена. Виявилося, сусід якраз збирався вести бабусю додому, але Капітан Дружок випередив усіх — він перший відчув, де вона, прибіг, кликав і вказав точне місце!

​— Оце так захисник! Справжній рятувальник! — вигукнула Аня, міцно обіймаючи свого пухнастого капітана.

​Баба Олена, хоч і повернулася додому цілою та неушкодженою, досі трохи дивувалася й не могла до кінця повірити, що це маленьке цуценя виявилося таким кмітливим. Але характер німецької вівчарки не обдуриш — у грудях цього малого кусаки вже билося серце відважного й вірного Капітана Дружка!