Розділ 1

На подвір'ї панувало звичайне літнє затишшя. Сонце лагідно пригрівало зелену траву, де ще нещодавно цвіли кульбабки. Баба Олена сиділа на своєму улюбленому кріслі, відпочиваючи після хатніх справ. Поруч, згорнувшись клубочком і голосно муркочучи, дрімала кішечка Мурзя. Все виглядало максимально спокійно, але тільки не для однієї маленької, але дуже серйозної вівчарки.

У траві, виставивши свої гострі вушка, чатував він — Капітан Дружок. Ну, добре, для домашніх він був Дружком, а от у майбутніх таємних книжкових звітах Ані його запишуть як спецагента Шарика. Поки що цей «капітан» мав одну велику слабкість — він був жахливим кусакою. Його головним ворогом на сьогодні стали домашні капці, на які він час від часу влаштовував грізні піратські нападки.

— Дружку, припини кусатися! — зі сміхом гукнула Аня, спостерігаючи, як цуценя завзято намагається «побороти» домашнє взуття. — Ти ж капітан, а не розбійник!

Капітан Дружок нашорошив вуха, на секунду залишив капець у спокої й подивився на Аню своїми розумними, відданими очима. Здавалося, він просто чекав на особливе завдання. І воно не змусило себе довго чекати.

Раптом баба Олена сплеснула руками й стурбовано озирнулася довкола:

— Ой, Анюту... А де ж це мої пакети ділися? Тільки-но збирала їх на подвір'ї, поклала десь — і як корова язиком злизала! Подивися-но, дитино, навколо, може, вітром занесло?

Аня підвелася , оглядаючи подвір'я, але пакетів ніде не було видно. Тоді вона хитро подивилася на свого пухнастого помічника.

— Ну що, Капітане, час показати, на що ти здатний? Це твоя перша офіційна справа!

Дружок наче зрозумів кожне слово. Він підвівся на свої міцні лапи, покрутив хвостиком і впевнено рушив у бік кущів. Аня пішла слідом. Песик почав активно водити носом по траві, принюхуючись до кожного листочка. Це був не просто нюх — це був справжній магічний радар розшукового собаки!

Минуло всього кілька хвилин, як у густих заростях малини щось зашурхотіло. Аня затамувала подих. Невже знайдено?

І справді! З кущів гордо випірнув Дружок. У зубах він акуратно, наче найдорожчий скарб, ніс цілий стосик бабиних пакетів, які випадково злетіли з лавки від подиху вітру.

— Ого, дивись, бабо! Дружок знайшов! — радісно вигукнула Аня.

Баба Олена аж піднялася з крісла від подиву:

— Оце так розумник! Справжній шукач росте!

Дружок підбіг до Ані, слухняно сів і випустив пакети прямо їй до рук, чекаючи на заслужену нагороду. Аня витягла з кишені заздалегідь приготований смачний шматочок м'яса.

— Сидіти! — скомандувала вона. Дружок замер, віддано дивлячись на хазяйку, і лише коли почув ласкаве: «Молодець, тримай!», акуратно взяв частування з долоні.

Баба Олена з вдячністю забрала свої пакети, а Мурзя на руках лише ліниво примружила очі, ніби казала: «Непогано для цуценяти, непогано...».

Аня погладила Дружка за м'якими вушками. Перша справа Капітана була успішно розкрита! Але Аня знала, що це лише початок, адже попереду на цього пухнастого детектива чекала ще більша таємниця — загадкове зникнення п'ятисот гривень у хаті...