Розділ 5

Через кілька днів після пригоди в старому будинку Аня з Капітаном Дружком знову вирушили на прогулянку.

Цього разу вони пішли знайомою стежкою біля лісу.

Дружок біг попереду, час від часу повертаючись до Ані.

— Не так швидко, Капітане!

Пес зупинився.

І раптом…

Ф'ю-у-у!

Десь у лісі пролунав свист.

Дружок насторожився.

— Напевно, хтось гуляє, — сказала Аня.

Вони рушили далі.

Але через кілька хвилин свист повторився.

Ф'ю-у-у!

Тепер він був ближче.

Дружок підняв голову й почав принюхуватися.

— Шукай, — сказала Аня.

Пес побіг до кущів.

Там він знайшов старий дерев'яний свисток.

На ньому були вирізані маленькі собачі лапки.

А поруч лежала записка:

«НЕ СВИСТИ ПІСЛЯ ТЕМРЯВИ.»

Аня підняла свисток.

— Дивно…

Дружок раптом почав тихо гарчати.

— Що таке?

Пес дивився вглиб лісу.

А там між деревами стояла маленька фігура.

Вона тримала такий самий свисток.

Фігура підняла його до губ.

Ф'ю-у-у!

Дружок раптом побіг уперед.

— Капітане, стій!

Але фігура вже зникла.

На землі залишилися лише сліди.

Дивні сліди…

Вони починалися посеред стежки й раптом обривалися.

Аня підняла записку ще раз.

На її звороті тепер з'явилися нові слова:

«ТРИ СВИСТКИ — І ЛІС ЗАПАМ'ЯТАЄ ТВОЄ ІМ'Я.»

А потім із темряви пролунав перший свист.

Ф'ю-у-у!

Дружок подивився на Аню.

Другий.

Ф'ю-у-у!

Аня міцніше взяла його за нашийник.

— Додому, Капітане.

І тоді з лісу пролунав третій свист…

Ф'Ю-У-У!

Усі дерева навколо одночасно зашелестіли.

А десь далеко хтось тихо прошепотів:

— Аня…

Ліс запам'ятав її ім'я.

Після третього свистка все навколо стихло.

Навіть вітер.

Аня міцно тримала Дружка за нашийник.

— Додому, Капітане.

Але Дружок не рушив.

Він дивився в ліс.

Між деревами почало мерехтіти слабке світло.

Раз.

Другий.

Третій.

Наче хтось ішов із ліхтарем.

— Не підемо туди, — прошепотіла Аня.

Та раптом із темряви пролунав знайомий голос:

— До мене, Капітане…

Дружок підняв голову.

Аня завмерла.

Це був її власний голос.

— Не слухай, — тихо сказала вона. — Це не я.

Голос повторив:

— До мене, Капітане…

Дружок зробив один крок у бік лісу.

Аня одразу сказала:

— Сидіти.

Дружок сів.

Голос замовк.

— Молодець.

Але в ту ж мить на дереві з'явився напис:

«ПЕРША КОМАНДА ПРОЙДЕНА.»

Аня здивовано подивилася на Дружка.

— Це що, випробування?

З лісу долинув тихий сміх.

На землі перед ними з'явилися три дерев'яні таблички.

На першій було написано:

«ІДИ ЗА ГОЛОСОМ.»

На другій:

«ІДИ ЗА СВИСТКОМ.»

На третій:

«ДОВІРСЯ СВОЄМУ СОБАЦІ.»

Аня навіть не вагалася.

Вона подивилася на Дружка.

— Я обираю третє.

Капітан підвівся й понюхав повітря.

Потім повернув не до лісу…

А назад, до дороги.

Аня посміхнулася.

— Правильно. Ти відчув безпечний шлях.

Вони вже хотіли піти, коли позаду пролунав останній свист.

Але цього разу він був зовсім тихим.

Ф'ю-у-у…

На землі біля старого свистка з'явився новий напис:

«ВИПРОБУВАННЯ ПЕРЕНЕСЕНО НА ЗАВТРА.»

Дружок тихо гавкнув.

Аня подивилася на темний ліс.

— Схоже, Капітане, ця пригода ще не закінчилася.

Наступного дня Аня знову прийшла до лісу разом із Дружком.

Цього разу вона взяла ліхтарик, воду та його улюблену палку.

— Сьогодні ми нічого дивного не чіпаємо, домовились?

Дружок весело вильнув хвостом.

Вони підійшли до того самого місця.

Свистка там уже не було.

Зате на землі лежала нова дерев'яна табличка:

«ПЕРЕВІР СВОЮ ПАМ'ЯТЬ.»

Під нею було три маленькі палички.

Одна лежала біля каменя.

Друга — біля дерева.

Третя — у траві.

А поруч напис:

«ЯКА ПАЛКА?»

Аня засміялася.

— Та це ж наша гра!

Вона вибрала одну палку й сказала:

— Капітане, яка?

Дружок уважно подивився на три палки.

Понюхав одну.

Потім другу.

Потім третю.

І впевнено торкнувся потрібної лапою.

На дереві одразу засвітилися слова:

«ПРАВИЛЬНО.»

Після цього пролунав свист.

Але тепер він був зовсім близько.

Аня повернулася.

За деревом стояв той самий маленький силует.

Цього разу він не зникав.

— Хто ти? — запитала Аня.

Силует відповів:

— Я той, хто залишає вам завдання.

— Навіщо?

— Бо ліс хоче перевірити, чи можна вам довіряти.

Дружок насторожено дивився на нього.

— І що буде далі?

Силует показав на стежку.

Там лежав старий дерев'яний знак:

«ЛАБІРИНТ.»

Аня посміхнулася.

— О, це ми вміємо.

Але коли вони підійшли ближче, посмішка зникла.

Перед ними був величезний лабіринт із живих кущів.

Його входу не було видно.

А зсередини долинув тихий свист.

Ф'ю-у-у…

Силует прошепотів:

— Пройти його можна лише раз.

І зник.

Дружок подивився на Аню.

Вона погладила його по голові.

— Ну що, Капітане?

Лабіринт починається. 🐕🌲

Аня і Капітан Дружок стояли перед величезним лабіринтом.

Кущі здавалися нескінченними.

— Ну що, Капітане? Пам'ятаєш нашу гру?

Дружок радісно вильнув хвостом.

Вони зайшли всередину.

Спочатку дорога була легкою.

Потім з'явилися три повороти.

Дружок нюхав землю і впевнено обирав шлях.