Розділ 4

Минув тиждень після попередньої пригоди.

Капітан Дружок уже підріс і майже щодня тренувався з Анею.

Одного вечора вони вирушили гуляти.

Небо швидко затягнули темні хмари.

Дорога привела їх до старого покинутого будинку.

Усі в селі називали його просто:

Будинок без господаря.

Казали, що вдень він порожній.

Але після заходу сонця там чути гавкіт собак.

Хоча всередині немає жодної.

— Це лише легенда, — сказала Аня.

Та Капітан Дружок раптом зупинився.

Вуха піднялися.

Він уважно дивився на темні вікна.

І тихо загарчав.

Раптом...

Гав!

Гавкіт пролунав із будинку.

Потім ще один.

І ще.

Здавалося, ніби всередині було ціла зграя.

Та жодного собаки не було видно.

Двері будинку самі повільно відчинилися.

Скрип...

Скрип...

Із темного коридору повіяв холодний вітер.

На підлозі лежав старий м'ячик для собак.

Він сам повільно покотився до порога.

І зупинився біля лап Капітана Дружка.

Потім із темряви пролунав дитячий голос:

— Він прийшов...

Нарешті прийшов...

Аня озирнулася.

Поруч нікого не було.

— Хто тут?

Тиша.

Лише старий годинник у будинку почав повільно відбивати удари.

Бам...

Бам...

Бам...

Після дванадцятого удару гавкіт раптом припинився.

Настала моторошна тиша.

І тоді на другому поверсі у вікні з'явився чорний силует великого собаки.

Він нерухомо дивився просто на Капітана Дружка.

А потім повільно розвернувся...

І зник у темряві.

Дружок зробив крок до дверей.

Наче хтось усередині кликав саме його.

Аня міцно взяла його за нашийник.

— Не хвилюйся, Капітане... Ми підемо тільки разом.

У відповідь із будинку пролунав тихий шепіт:

— Заходьте...

Я так давно чекаю гостей...

Аня не відпускала нашийник Дружка.

— Ми не будемо заходити, якщо там небезпечно.

Капітан уважно дивився на відчинені двері.

І раптом…

Гав!

Цього разу гавкіт пролунав зовсім поруч.

Дружок різко повернув голову до будинку.

— Тихо, Капітане… — прошепотіла Аня.

На сходах з'явився той самий чорний м'ячик.

Він повільно покотився вниз.

Раз.

Другий.

Третій.

А потім зупинився прямо перед Дружком.

На ньому було щось написано.

Аня нахилилася й підсвітила ліхтариком.

«ШУКАЙ».

— Це ж наша гра… — прошепотіла вона.

Дружок понюхав м'ячик.

Потім подивився на Аню.

— Добре. Шукай.

Пес забіг у будинок.

— Дружок, чекай!

Але він уже зник за дверима.

Аня швидко побігла за ним.

Коридор був довгим і темним.

На стінах висіли старі фотографії.

На першій — будинок.

На другій — сад.

На третій…

Аня зупинилася.

На фотографії був собака.

Золотистий, дуже схожий на Дружка.

А під фотографією стояло ім'я:

КАПІТАН.

— Це неможливо…

Дружок тихо загарчав.

Раптом фотографія впала зі стіни.

За нею відкрився маленький тайник.

Усередині лежала стара записка.

Аня розгорнула її.

«Якщо сюди прийшов новий Капітан, значить, будинок знову прокинувся.»

Аня перечитала речення ще раз.

Новий Капітан?

Позаду пролунав тихий звук.

Скрип…

Двері за ними повільно зачинилися.

А з другого поверху почувся дитячий голос:

— Нарешті… повернувся мій пес.

Дружок підняв голову.

І почав підніматися сходами.

Аня швидко пішла за Дружком.

— Капітане, повільніше!

Сходи тихо скрипіли під лапами.

На другому поверсі було ще темніше. Уздовж коридору стояли старі двері, але всі вони були зачинені.

Окрім одних.

На дверях висіла маленька табличка:

«КІМНАТА КАПІТАНА»

Дружок зупинився.

Він понюхав двері.

Потім подивився на Аню.

— Ну що… відкриваємо?

Дружок легенько торкнувся дверей лапою.

Вони самі відчинилися.

У кімнаті стояло старе ліжко, дерев'яна миска та кілька іграшок.

На підлозі лежала мотузка.

Дружок одразу зацікавився нею.

Аня усміхнулася:

— Ти навіть у страшному будинку побачив іграшку?

Пес узяв мотузку.

І раптом на стіні засвітилися слова:

«МІНЯЙ — ВІДДАЙ»

Аня завмерла.

— Наші команди…

Поруч із написом з'явився другий:

«ПОКАЖИ»

Дружок підняв мотузку й подивився на Аню.

— Покажи.

Він підійшов до старої шафи й торкнувся її носом.

Аня відчинила дверцята.

Всередині лежав маленький дерев'яний жетон.

На ньому було написано:

«КАПІТАН НЕ ПОВИНЕН ЗАЛИШИТИСЯ ТУТ.»

Раптом дитячий голос пролунав зовсім поруч:

— Він не хоче залишатися…

Аня обернулася.

У дверях стояла маленька тінь.

Вона не наближалася.

Лише дивилася на Дружка.

— Хто ти? — запитала Аня.

Тінь відповіла:

— Я чекала на свого собаку дуже давно.

— А де він?

Тінь показала на старий коридор.

— Він пішов за м'ячиком… і не повернувся.

Дружок тихо заскавчав.

Аня присіла поруч із ним.

— Ми допоможемо його знайти.

Тінь підняла руку й показала на сходи.

— Тоді вам потрібна кімната під будинком.

У підлозі раптом почувся глухий стукіт.

Тук.

Тук.

Тук.

Дружок одразу насторожився.

Аня подивилася вниз.

Під старим килимом щось було.

Вона обережно відсунула його.

Під ним виявилися маленькі дерев'яні дверцята.

На них було вирізано лише одне слово:

«ШУКАЙ».

Дружок поставив лапу на дверцята.