Розділ 3

Після перемоги над Темним Збирачем Аня й Капітан Дружок думали, що все скінчилося.

Але Господар Старого дерева не посміхався.

Він дивився кудись углиб лісу.

— Чому ви мовчите? — запитала Аня.

— Бо він ще не прокинувся...

— Хто?

Господар тихо відповів:

— Той, кого боїться навіть Темний Збирач.

У лісі стало холодно.

Листя перестало ворушитися.

Птахи раптово замовкли.

А потім далеко між деревами пролунав гавкіт.

— Це ж собака! — сказала Аня.

Вона вже хотіла покликати:

— Дружок, ходімо!

Але Господар різко зупинив її.

— Ні!

— Чому?

— У цьому лісі після заходу сонця не можна голосно кликати собаку на ім'я.

— Але чому?

— Бо є істота, яка збирає імена. Почувши ім'я, вона може покликати замість тебе.

У ту ж мить між деревами пролунав знайомий голос:

— Аня...

Це був голос її мами.

Але мама не могла бути тут.

Потім почувся інший голос:

— Молодець, Капітане...

Так Аня хвалила Дружка після тренувань.

Та цього разу слова звучали порожньо.

Наче їх повторював хтось чужий.

Капітан Дружок тихо загарчав.

Він дивився на густий туман.

І раптом із нього вийшла постать без обличчя.

На її поясі висіли десятки маленьких дерев'яних жетонів.

На кожному було чиєсь ім'я.

Вона простягнула руку.

І тихо промовила:

— Залишилося лише одне...

Ім'я твого Капітана...

Дружок зробив крок уперед.

Аня міцно поклала руку на його нашийник.

Вона зрозуміла:

цього разу ворог хоче не палку...

і не чарівну гілку.

Він хоче забрати саме ім'я Капітана Дружка.

І якщо це станеться...

ніхто більше не зможе покликати його додому.

Постать без обличчя стояла нерухомо.

На її поясі тихо дзвеніли дерев'яні жетони.

На кожному було викарбуване чиєсь ім'я.

Деякі вже майже стерлися.

— Хто ти? — запитала Аня.

Істота повільно нахилила голову.

— Мене називають... Викрадачем імен.

Його голос був дивним.

Ніби говорили одразу десятки людей.

— Навіщо тобі імена?

— Ім'я — це пам'ять. Поки звучить ім'я, живе спогад. Коли ім'я зникає... зникає й дорога додому.

Аня міцніше обійняла Капітана Дружка.

— Не віддам!

Викрадач лише простягнув руку.

Один із жетонів засвітився.

На ньому повільно почали з'являтися літери:

К... А... П...

— Ні! — вигукнула Аня.

У цей момент Дружок голосно загавкав.

Його гавкіт прокотився між деревами.

Жетон тріснув.

Викрадач уперше відступив.

— Цікаво... — прошепотів він. — Такий зв'язок трапляється дуже рідко.

Господар Старого дерева підійшов ближче.

— Я ж казав тобі... Вони не такі, як інші.

Та Викрадач лише посміхнувся.

— Тоді я дам вам три ночі.

За три ночі я прийду знову.

І якщо за цей час ви не знайдете Камінь Імен, ім'я Капітана Дружка назавжди зникне з цього світу.

Після цих слів він розсипався на сотні чорних листків.

Вітер підхопив їх і поніс углиб лісу.

Запала тиша.

Господар Старого дерева важко зітхнув.

— Біда...

— Що таке Камінь Імен? — запитала Аня.

— Давня реліквія. Кажуть, на ньому записані справжні імена всіх лісових охоронців. Але вже багато років ніхто не знає, де він захований.

Капітан Дружок підняв голову.

Він уважно понюхав повітря.

І раптом упевнено рушив у бік старої, майже зарослої стежки.

— Схоже... він уже знайшов перший слід.

Аня посміхнулася.

— Тоді вперед, Капітане.

Попереду на них чекала нова таємниця.

Капітан Дружок ішов упевнено.

Наче вже колись бував тут.

Стежка була вузькою, зарослою мохом і папороттю.

Над нею звисали старі гілки, крізь які майже не проникало сонячне світло.

— Ти впевнений, що це правильний шлях? — запитала Аня.

Дружок озирнувся і тихо вильнув хвостом.

Наче відповідав:

«Довірся мені.»

Вони йшли майже годину.

Раптом стежка обірвалася.

Попереду стояли три однакові кам'яні арки.

На кожній були вирізані слова.

На першій:

«Шлях для тих, хто шукає силу.»

На другій:

«Шлях для тих, хто шукає багатство.»

На третій:

«Шлях для тих, хто шукає друга.»

— Який вибрати? — тихо запитала Аня.

Господар Старого дерева похитав гілками.

— Людина може помилитися.

Але собака... ніколи.

Аня присіла біля Дружка.

— Капітане...

Вона не сказала жодної команди.

Лише лагідно погладила його.

Дружок уважно подивився на всі три арки.

Понюхав землю.

І впевнено підійшов до третьої.

«Шлях для тих, хто шукає друга.»

Щойно вони зробили перший крок, дві інші арки розсипалися на каміння.

— Це була пастка... — прошепотіла Аня.

За аркою відкрилася дивовижна галявина.

Посеред неї стояв круглий кам'яний колодязь.

Води в ньому не було.

Лише темрява.

На краю колодязя лежав старий собачий нашийник.

Дружок обережно підійшов ближче.

І раптом із темряви почувся тихий голос:

— Якщо шукаєте Камінь Імен...

Не заглядайте в колодязь.

Бо він покаже не ваше обличчя...

А ваш найбільший страх.

Аня завмерла.

Вона дивилася на темний колодязь, але не наважувалася зазирнути всередину.

Голос із глибини більше не лунав.

Навколо було так тихо, що чути було лише дихання Капітана Дружка.

Пес обережно підійшов до краю.

Понюхав каміння.

І тихо заскавчав.

— Що ти відчув? — запитала Аня.

Господар Старого дерева повільно відповів:

— Колодязь не показує майбутнє. Він показує те, чого найбільше боїться серце.