Три бажання

— Я пропоную укласти договір. Я бачу, як прекрасно ти володієш пістолетом, і як бездоганно вбиваєш. Отож… Я виконаю 3 твої побажання, а ти будеш працювати в моїй команді. Будеш головним командиром бригади. Як тобі?

У Еммі від шоку чуть щелепа не відвисла. Він тільки звільнився з тюрьми, щоб перейти просто в іншу? Такий розклад його не влаштовував. Проте 3 бажання… та ще й робота на непоганій посаді.

— Яка оплата?

— 7 тисяч доларів на тиждень. Графік 5/2 з 9:00 до 18:00. Проте якщо екстрені ситуації — ти маєш бути на посту. То що?

Еммі вагався. Але Агнес… щоб її знайти, він був готовий гори звернути.

— Я згоден.

— Завтра чекаю в головному офісі. Будеш загадувати 3 бажання і починати працювати.

Похитавши головою, Еммі взяв за плече Мейсона, і вони пішли додому.

— Чуєш, Еммі… Коліїс помер.

— Підробиці будуть?

— Не знаю.

— Тобто твій син помер, а тобі навіть не цікаво, що сталося?

— Я за тобою йшов! Щоб тебе визволити. Коли мені був час?

— Йдемо ввечері в лікарню. Дізнаємось.

Прийшовши додому, на дивані сиділа Марьям.

— Привіт, манюся.

— Знав, що ти план придумала. Хоч і ненавиджу тебе… але дякую.

— Ну чого ж ти так? Я ж з усім серцем до тебе. Бачиш: тепленькі пиріжечки, суп — все для тебе.

Еммі посміхнувся їй, і вони обнялись.

Поки Еммі їв свіжоспечену їжу, вони балакали на кухні про погоду, настрій, Агнес. Говорили так, ніби не проклинали один одного десятки років. Така любов у них дивна, подумав Мейсон, але вирішив не втручатися.

Доівши, вони втрьох пішли в лікарню.

На вході на кушетці в чорному пакеті лежав Коліїс.

Очі Мейсона були на мокрому місці.

Медсестра підійшла:

— Збила машина. На жаль, помер на місці. Мої співчуття. Оформляти похорони будемо?

— Звісно.

— Звідки в тебе гроші, вельмишановний Мейсон? — дуже грубим тоном зауважив Еммі.

— Син… улюблений син.

— А кредити? Теж улюблені?

Мейсон глянув на нього важко.

— Кремація, дівчино. І більше про це не згадуємо. А зараз — йдемо додому.

Вдома вони все розповіли Саміну. Він плакав так, як ніколи. Це була найближча людина: і в вогонь, і в воду.

— Не хнюпай, — сказав Еммі у своєму репертуарі. — Я он з тюрьми вийшов. Радіти треба. Радіти!!!

Всі лягли спати.

Еммі прокинувся найперший. Хоч він і був злим по життю до всіх, але за Агнес він був готовий зробити що завгодно. Лиш би повернути її.

Вийшовши з дому, він вдихнув повітря повною груддю. Після тюрьми йому життя здавалося раєм на землі. І хоч би що життя не підкидало — він був щасливий, що просто живий. Що може ходити. Вільно ходити.

По улюблених вулицях. На ранкову каву з тістечком. Гуляти в парку. Та й просто жити.

Це неймовірне відчуття захоплення й радості переповнювало його.

Чого не можна було сказати про Саміна, який втратив найближчу людину — брата. З яким пережив усе.

Еммі прийшов до офісу.

Це була невеличка будівля. На вході його зустрів трохи дивакуватий охоронець. У нього було 4 пальці. Говорив так, ніби в нього вже всі в печінках сидять. З рота тхнуло вишневим аперолем і цигарками.

— Привіт. Чого хмуришся такий? — буркнув охоронець.

Еммі з насмішкою усміхнувся:

— Усміхнись. Ти прокинувся — це вже радість. Думаю, в 50 років з таким перегаром не всі прокидаються.

Охоронець скривився, але потім посміхнувся.

— О, генерал. А я до вас!

— Так. Зараз зроблю екскурсію, і підемо в мій кабінет.

Офіс складався з холу, кухні та невеликих кабінетів з панорамними вікнами і скляними дверима.

— Тут обзвон, тобто гаряча лінія служби підтримки по роботах. Якщо побачив робота — телефонуєш на 597.

— А ось тут кабінет операторів спостереження, вони дивляться камери міста.

— Навпроти кабінет зброярів.

— Поряд кабінет адміна. Він продумує все і слідкує.

— Тут айтішники, СММ, помічник директора.

— Там інженер по розборці роботів, рятувальні служби.

— І головний директор рятувальної служби.

— Якраз на цю вакансію тебе і розглядаємо. Звісно, тут ще багато різних людей працює, але поговоримо трохи пізніше.

Еммі помітив, що всі тут дуже серйозні й ніби неживі.

Вони зайшли в кабінет Генерала.

— Давай почнемо з твоїх бажань.

— Знайти Агнес.

— І все?