Після фаршу-буря

Агнес впала у відключку. Тим часом Еммі, завернувши за кут кімнати, побачив тіло дівчини. Воно було пошматоване, наче фарш. Одна рука лежала на невеличкому стелажі. Тіло розкидане на підлозі. З усього, що можна було побачити — тільки голова. Вона, на диво, залишилася цілою, хоч і лежала окремо від усього іншого тіла. А поряд сиділа Елізабет та їла фарш своєї співкамерниці по будинку. Те ще видовище — дівчинка з кольоровим волоссям у білій довгій сорочці, наче з фільму жахів, їсть плоть…

— Елізабет, що це за чорт?! — дуже здивовано запитав Еммі.

Елізабет дуже тихим голосом прошепотіла:

— Рятуй…

…та відключилась.

— Та що за треш… Тепер мені Агнес нести на руках, бо вона у відключці, та ще й тебе… Що ж за день…

Він мовчки поніс їх до виходу. В лодці завжди була аптечка на всяк випадок. Пройшовши увесь ліс, Еммі поклав Агнес у лодку та нашатирем привів її до тями. А от Елізабет була вся грязна — в крові та плоті. Він кинув її у воду і частково відмив від бруду, щоб не замарати лодку. Все-таки їм ще пливти в ній. Потім привів до тями, напічкав таблетками, мінеральною водою і обробив рани.

Коли Еммі почав гребти, Елізабет дуже слабким, тихим голосом почала свою розповідь:

— Коли ви з Мейсоном пішли, усі про нас забули. Не було навіть їжі… Але інколи з’являлася Моніка. Коли в неї не було настрою — вона била нас усім, що потрапляло під руку. Але люди ж не вічні. З часом шкіра та кістки у всіх стиралися, люди не витримували — і вмирали. А я та ще одна дівчина… не памʼятаю, як звати… виявилися найживучішими. Мене чіпали менше за всіх, бо знали, що ви за мною прийдете. Тому ви це даремно зробили… бо ой як не солодко вам буде від Моніки…

— Елізабет, ти пару хвилин тому була на волосині від смерті, а зараз кажеш, що погано, що ми тебе врятували?! — обурено промовив Еммі.

— Еммі, не насідай на Елізабет, — втрутилася Агнес. — Ти чув, скільки бідолашній довелося пережити…

Еммі гріб. Почався сильний дощ, а потім і шторм. Човен уносило. Вони тримались з останніх сил: Агнес — від втоми, Елізабет — від голоду та холоду. А Еммі… Ну, йому нормально.

Агнес не могла зрозуміти, чому навіть після всього побаченого Еммі такий спокійний, беземоційний. Навіть коли обійнялися — ніби навіть посмішки не було. Але зараз треба точно думати про інше.

Вітер був настільки сильний, що з човна улетіли і вода, і аптечка. Човен тримався з останніх сил, але вітер, град та буря все ж перемогли. Його просто порвало навпіл, і він потонув.

Елізабет спала, як убита.

— Може, вона й справді вмерла?.. — ой, думки вголос… — сказав Еммі.

— ТО ЩО НАМ РОБИТИ?! Ми посеред океану! Наших сил аж ніяк не вистачить, щоб доплисти! А якщо акули?! Та ми ще й з, можливо, мертвим тілом! — закричала Агнес.

— Агнес, моя ти квіточка… як ти мене задовбала. Краще б мозгами шевелила, ніж паніку наводила, — сухо кинув Еммі.

Агнес замовкла. Еммі мовчки взяв дощечку, яка залишилась від човна. Дощечка була зовсім невеликою, але щоб закинути Елізабет — місця вистачило. Її ноги й половина тулуба звисали у воду, руки також. А голова й торс лежали на дощечці.

— Я вмираю, Еммі… Ця вода як з морозилки… В мене вже схопило ногу… Я так більше не можу…

Агнес почала потрохи непритомніти, але Еммі бив її по обличчю, щоб вона не втратила свідомість повністю. В той момент навіть Еммі стало не по собі — шалена буря, льодяна вода, два наполовину мертвих тіла, величезна глибина, тотальна темрява… І лише місяць хоч трохи освітив путь. Але, здається, й це його не дуже радувало. У нього самого вже почалися судоми від води.

— Агнес, ти тримайся… Ти жива мені потрібна… Ти головне тримайся, будь ласка… тримай… буд… т…

У Агнес в очах все пливло. Дуже тихо доносилися крики Еммі.

Але почувши від нього “ти мені потрібна”, вона знайшла в собі сили протерти очі рукою.

Великий шторм, який уніс усі їх речі, потроху стихав. Еммі згадав про кишені брюк, які були під водою. Завдання було не з легких, коли ти тримаєш однією рукою двох дівчат на дошці, а іншою — себе на плаву.

— Агнес… Це дуже важливо зараз. Якщо ти зможеш зробити те, що я тебе зараз попрошу, то, можливо, у нас буде шанс врятуватись…