Еммі все таки існує?

Вони сіли в човен.
Поки вони пливли, Еммі тихо запитав:

— Розкажи, тобі подобається тут? І… ти не хочеш повернутись туди, до капсули?

Агнес замовкла на мить. Дивилась на воду, що стиха хлюпотіла об боки човна.

— Ніколи в житті я не хочу повертатись туди, — почала вона. — Проте і тут — не моє місце. Мені здається, що в цьому світі взагалі немає мого місця. Я завжди чужа. Навіть коли жила в капсулі й мала онлайн-друзів — я почувалась самотньо.

Вона говорила спокійно, але голос її був сухий, мовби вичавлений із себе.

— Коли виявилось, що Мейсон — мій батько, я зраділа. Я ж ніколи не мала тата. Але… з ним я не можу відкритись повністю. Хоч ми й спілкуємось дуже добре, але ти ж знаєш, який він — буркотун. А я терплю. Боюсь, що якщо скажу щось не так — він знову зникне.

Агнес перевела погляд на руки, які нервово теребили край куртки.

— У мене тепер є два брати. І наче це круто — що вони в мене є… Але я не можу поділитись з ними своїми почуттями. Я не знаю, як це — просто бути собою. Відчуваю себе страшенно самотньою. Я заплуталась — і в собі, і в цьому житті. Мені хочеться просто заховатись, закритись десь… і плакати. Плакати від безсилля і нерозуміння, що робити далі.

Її голос затремтів.

— Моя мама… так, вона та ще гадюка. Але з нею було весело. Я почувалась маленькою принцесою. Здається, тільки з нею я могла по-справжньому радіти. Та ще з тобою…

Агнес раптово замовкла.

Еммі нахилився до неї, погляд серйозно звужений:

— Що зі мною? Ану, кажи!

Голос був не злий, але різкий — мов блискавка в тиші.

— Ну… з тобою нічого не клеїться. То ти ніби допомагаєш мені, несеш мене на руках… А то сидиш з якоюсь блондинкою в кафе, — сказала Агнес, стискаючи пальці в кулак.

Еммі розсміявся — спочатку здивовано, потім щиро.

— Та ти подумала, що та блондинка… — він сміявся ще голосніше. — Вона — колега. Запропонувала хороший контракт, ще й за нормальні гроші. Та й взагалі… Чому тебе це так зачепило?

Агнес не встигла нічого відповісти — човен торкнувся берега.

І тут з правого боку пронісся величезний робот.
Його металевий корпус блищав у світлі хмарного неба.

Еммі повільно розвернувся, мов герой з кіно. Вітер розвівав його трохи патлате волосся. Він прижмурив одне око, а друге тримав напіввідкритим, витяг з кишені невеликий чорний пістолет, різко навів його на робота… і вистрілив.

Постріл — і куля влучила просто в голову машини. Робот закляк, після чого завалився набік із важким гуркотом.

— Перший готовий, — з ухмилкою сказав Еммі. — Сподіваюсь, ти не почала боятись?

Агнес закотила очі й обережно ступила ногами на берег.
Але щось було не так.

У ту ж мить її обличчя різко зблідло. Губи потріскались, немов висохли за секунду. Руки безсило опустились уздовж тіла. Вона хитнулась, мовби зараз просто впаде.

Еммі напружено глянув на неї:

— Агнес?..