Реальне життя?

Зранку першим прокинувся Самін. Він насилу підвівся, провів рукою по розпатланому волоссю й поглянув на годинник — було ще рано, але він не хотів запізнитися в нову школу.

На кухні було тихо. Він дістав із холодильника хліб і майонез, намастив на тости та почав жувати, механічно втупившись у стіну.

Швидко доївши, він натягнув рюкзак, взяв телефон і вийшов, не попрощавшись.

О дев’ятій годині ранку прокинулися всі інші.

Мейсон вийшов із кімнати, потягнувся й кинув погляд на годинник.

— Ще дев’ята, думав, що пізніше, — пробурмотів він, проходячи на кухню.

Агнес і Еммі теж піднялися.

— Самін уже пішов? — запитала Агнес, озираючись.

— Судячи з того, що на кухні безлад, так, — відгукнувся Мейсон, кидаючи шматок хліба в рот.

Еммі мовчки сьорбав каву, одночасно взуваючись.

— Бувайте, хлопці! — кинула Агнес перед виходом.

— Гарного дня, доню, — додав Мейсон, змахнувши рукою.

Агнес, Еммі та Мейсон поспішили на роботу.

За останній час Мейсон та Агнес дуже зблизилися. Вони розмовляли перед сном, ділилися думками, і з кожним днем дізнавалися один про одного все більше. З Еммі ж Агнес спілкувалася мало — він здавався їй відстороненим, а іноді навіть холодним.

Коліїс після втрати Елізабет майже не виходив зі своєї кімнати. Він днями й ночами плакав, загорнувшись у ковдру. Самін же був дивним. Він рідко з кимось говорив і майже нічого про себе не розповідав. 

Агнес підійшла до дверей кафе, глибоко вдихнула й упевнено відчинила їх.

— Усім привіт! Що я тут маю робити?

Вона широко посміхнулася, демонструючи свої білі зуби, які аж блищали.

За барною стійкою стояла Сильвія. Вона скептично оглянула новеньку й скривилася.

— Ну, по-перше, у нас є форма: чорний низ, бордовий верх. А ти прийшла в якійсь фіолетовій кофтині й джинсах, — сказала вона з помітним невдоволенням.

Агнес знітилася.

— Я ж не знала, це мій перший день… — пробурмотіла вона вже без посмішки.

— Сильвія, а ти себе згадай у перший день! — втрутився хлопець, що стояв неподалік. Це був Едді. Він посміхнувся й перехрестив руки на грудях. — Ти взагалі прийшла в одних колготах, без спідниці!

— То був виняток! — огризнулася вона.

— Авжеж, — засміявся він і повернувся до Агнес. — Привіт, я проведу тобі екскурсію та навчу всього. Пішли.

Він повів її закладом, жестами показуючи на різні місця.

— Це стіл, де готують смачні сніданки до кави. До речі, можеш на обід замовляти сирники чи запіканку, я раджу.

Вони зайшли на кухню.

— Це кухня Анни. Моє улюблене блюдо тут — омлет із телятиною.

Далі вони завернули за ріг і зайшли в невелике приміщення.

— Тут гардеробна. А ще тут зберігаються стаканчики, тарілки, упаковки та все, що може знадобитися на кухні або барі.

Агнес уважно оглядала кожен куток.

— А ось і бар, — продовжив Едді. — Тут Сильвія готує смачну каву та коктейлі. До речі, на обідній перерві в неї можна замовити безкоштовний чай. Але будь обережна — вона та ще штучка. Дуже скандальна людина, тож якщо почне до тебе чіплятися, скажи мені або Марселю.

— Марсель — це власник?

— Так, він крутий мужик. Ну, здається, я все показав.

— А які в мене обов’язки?

— О, тут багато всього, — зітхнув Едді. — Ти маєш слідкувати за всіма продуктами, замовляти у постачальників, якщо хтось захворіє — шукати заміну, придумувати блюдо дня, розраховувати зарплати, відповідати за всі наші помилки… і ще купу всього. Але про це дізнаєшся згодом. Тож можеш вже приступати.

Робота виявилася складнішою, ніж Агнес очікувала.

Постачальники наплутали з документами, і їй довелося розбиратися з цим самостійно. Вона сиділа за барною стійкою, занурена в цифри, коли раптом помітила, як у кафе зайшов знайомий чоловік.

Еммі.

І він був не сам.

Поруч із ним сиділа гарна, витончена дівчина. Вони мило розмовляли, тримаючись за руки.

Агнес здригнулася.

Вона трохи нахилилася, намагаючись не привертати уваги, і прислухалася.

— …так давно хотів це зробити…
— …ти ж знаєш, я завжди тебе підтримаю…
— …це для мене дуже важливо…

Її серце боляче стислося.

Несподівано кафе заповнилося людьми.

Лоліта раптово заявила, що їй треба до стоматолога, й пішла раніше. Агнес довелося працювати за двох. Потім пропала Сильвія, і тепер вона бігала за трьох.

Коли ще й Анна вирішила вийти покурити, Агнес мало не збожеволіла.

“Так от чому люди не хочуть виходити зі своїх капсул… Тепер я їх розумію”, — пронеслося в її голові.

Коли зміна нарешті закінчилася, вона закрила кафе й ледве стоячи на ногах попленталася додому.

На дорозі вона зустріла Еммі.

— Привіт, Агнес, — сказав він.

— Привіт…

— Питати, як у тебе справи, я не буду.

Його голос звучав серйозно.

— Ми їдемо рятувати Елізабет. Наскільки я знаю, для тебе вона теж важлива.

Агнес різко зупинилася.

— Що?!

— Не питай, просто ходімо.

Хоч як була виснажена, вона знала, що не може залишитися осторонь.