Пошук роботи

Агнес дивилася на мотоцикли, що пролітали повз, наче реактивні літаки. На затишні кафе та ресторани, з вікон яких линуло світло й аромат свіжозвареної кави. На людей, які ходили вулицями, взявшись за руки, сміючись, розмовляючи — і в її голові лунав голос:

“Чому вони всі такі щасливі? Чому можуть спокійно гуляти, а я постійно біжу?”

— Так, Агнес, дивись, це школа, — перервав її роздуми Мейсон, вказуючи на будівлю з великими вікнами та кольоровими банерами. — Треба зайти й запитати, чи візьмуть вони Саміна.

Вони зайшли всередину, і біля входу їх зустріла жіночка років п’ятдесяти з короткою кучерявою зачіскою та яскравою рожевою кофтинкою.

— Доброго дня! Я Стелла Пінкі Тренді Меір Стоун! Заходьте, заходьте! Зараз буде екскурсія! — жваво промовила вона, широко усміхаючись.

Агнес ледве стримала сміх і нахилилася до Мейсона:

— Таке безглузде ім’я… Напевно, важко їй живеться…

Стелла провела їх школою, розповіла основні правила та повідомила, що чекає Саміна завтра о 8 ранку.

Коли вони вийшли на вулицю, свіже повітря було приємно прохолодним, і Агнес з Мейсоном на мить просто насолоджувалися цим спокоєм. Але тут до них підійшов молодий чоловік — високий, із засмаглим обличчям і впевненим поглядом.

— Привіт, красуне, як тебе звати? Часом робота не потрібна?

Агнес ошелешено підняла брови:

— Так, але… Як ти здогадався?

Чоловік усміхнувся:

— У мене на такі речі нюх. Ходімо.

Мейсон лише знизав плечима й пішов далі у пошуках своєї роботи, а Агнес, трохи вагаючись, пішла за незнайомцем.

— Ти не місцева, так? — запитав він, ідучи поряд.

— Я приїхала вчора, — кивнула вона. — До цього жила в капсулі.

Чоловік голосно розсміявся:

— В капсулі?! Ти жартуєш? З гумором у тебе все добре, це вже плюс. Думаю, ти чудово впишешся в наш колектив.

— Колектив? А що це?

Він засміявся ще дужче:

— Ну, це група людей, які працюють разом. Доречі, ось і ми.

Перед ними стояла невелика кафешка з приглушеним світлом у вікнах. Вони зайшли всередину, і чоловік махнув рукою на персонал:

— Дивись, це Сильвія — бариста, Едді — кальянщик, Лоліта — офіціантка, Анна — кухар. А ти будеш менеджером, бо мені потрібна людина, яка допоможе вирішувати всі проблеми. Як тільки тебе побачив, зрозумів — ідеальний кандидат.

— Але… — Агнес розгубилася. — В мене навіть телефону немає.

— Не біда, — чоловік дістав старий телефон і простягнув їй. — Тепер він твій. Завтра чекаю на роботі.

Агнес вийшла з кафешки й повільно пішла додому, обдумуючи все, що сталося. Може, це доля?

Коли вона повернулася, всі сиділи перед телевізором і дивилися фільм.

— Мейсон сказав, тебе на роботу покликали. Ну і як? — запитав Еммі, не відриваючи погляду від екрану.

— Поки не знаю. Завтра побачу. А ти, Мейсон, знайшов собі щось?

— Так, працюватиму в офісі, — відповів той, ховаючи посмішку.

— В офісі? Сподіваюся, не в шахрайському? — примружився Еммі

Мейсон лукаво всміхнувся:

— Ну… Завтра дізнаюсь.

— Еммі, ти обіцяв знайти мою Елізабет! Я завтра сам за нею поїду! — з розпачем сказав Коліїс, витираючи сльози.

— Задовбав вже хникати, — пробурмотів Еммі. — Знайду я твою Елізабет, не скигли.