Боротьба за виживання

Еммі йшов, мов машина, не сповільнюючи темпу. Навіть коли решта групи ледь не задихалася від бігу, він рухався впевнено, наче робот, і не проявляв жодних ознак втоми. Агнес, що висіла в нього на спині, відчувала, як його дихання залишалося рівним, ніби ця вага була для нього зовсім незначною.

— Тобі що, взагалі не важко? — запитала вона, хапаючись за його плечі.

— Ні, я б тебе підняв одним пальцем, — відповів він з хитрою усмішкою, у якій читалася прихована іронія.

— Ну, якщо зовсім не важко, тоді біжи швидше!

— Без питань.

Еммі зірвався з місця, і за секунду зник з поля зору. Він рухався так швидко, що Агнес навіть не встигла за цим простежити. Але вже за мить вони всі разом знайшли Коліїса та Мейсона.

— Я Еммі, дорогі друзі. Нам треба перебратися через кордон, — відрізав він без зайвих пояснень.

— МЕНІ ПОТРІБНА МОЯ ЕЛІЗАБЕТ! Я КОХАЮ ЇЇ! — кричав, захлинаючись сльозами, Коліїс.

Еммі закотив очі.

— Чувак, у тебе сестра зламала ноги, не хнич, а то мене знуде. Я потім сюди повернуся і знайду твою Елізабет, — сказав він чітко поставленою вимовою, з нотками високомірства й байдужого хамства.

— А де Самін?! — занепокоєно запитав Мейсон.

— Здається, ми його забули. Але не метушіться, у нього маячок, знайдемо. Ви мене починаєте дратувати, тож побігли.

Вони кинулися вперед, знайшли Саміна і знову зірвалися з місця, несамовито бігли, не зупиняючись ні на секунду. Агнес на спині у Еммі відчувала кожен його потужний крок, ніби вона була частиною цієї бігової машини.

До кордону залишалося близько десяти хвилин, коли вона заговорила:

— Я читала, що Стража Порядку вже знає про нас… Вони послали більше п’яти тисяч роботів-охоронців, і вони…

— Стоп, стоп, стоп, — перебив її Еммі, різко зупинившись.

Він міцніше притримав Агнес, щоб вона не зісковзнула, і зухвало оглянув усіх.

— Ви що, боїтеся?

Усі переглянулися.

— Одразу кажу: стріляйте у верхню ліву частину голови. Я снайпер, тому даю гарантію пройти без смертей. За роботами великий паркан. Хто його перелізе — той у безпеці. Думайте кожен за себе. Я перелізу разом із Агнес.

Після цих слів він кинув кожному пістолет із підписаним іменем.

— Біжімо!

Залізні гіганти з червоними очима виринули з темряви, їхні металічні тіла виблискували в світлі прожекторів. Вони рухалися швидко й методично, наче зграя механічних вовків, готових розірвати здобич.

Першими атакували лазери. Розпечені промені засвистіли в повітрі, пропалюючи землю й залишаючи після себе дим і запах гару. Один із них мало не влучив у Мейсона, але Коліїс в останню мить штовхнув його вбік і сам упав на землю.

— Вставай, інакше ти труп! — рявкнув Еммі, розстрілюючи двох роботів одним точним пострілом у голову.

Агнес, що висіла в нього на спині, швидко дістала пістолет і почала відстрілюватися прямо з його плеча.

— Бігом, ідіоте! — закричала вона Саміну, коли помітила, що той застиг на місці, паралізований страхом.

Але той навіть не ворухнувся.

— Чорт… — пробурмотів Еммі.

Він блискавично підбіг до Саміна, перекинув його собі на руку, тримаючи на іншому плечі, і продовжив бігти, тримаючись зубами за ремінь, щоб не втратити баланс. Агнес з його спини продовжувала відстрілювати тих, хто намагався наблизитися.

Мейсон першим переліз через паркан, за ним Коліїс. Але коли він майже опинився у безпеці, його нога застрягла в проміжку між металевими прутами.

— ЧОРТ! — вилаявся він, смикаючись, але не міг звільнитися.

Робот стрімко наближався. Його червоні очі засвітилися яскравіше, а в грудях розкрився відсік із величезною гарматою, зарядженою плазмою.

— Коліїс! — закричав Мейсон, намагаючись його витягнути.

Агнес прицілилася з плеча Еммі й зробила останній постріл. Куля влучила прямо у верхню ліву частину голови робота. Він захитався, але не впав.

— НЕ СПРАЦЮВАЛО! — закричала вона.

— Я його доб’ю, — сказав Еммі.

Він підняв одну руку, прицілився й натиснув на спусковий гачок. Постріл пролунав гучно, немов грім, і робот завмер. Його червоні очі згасли, а потім він впав, розбиваючись об землю.

Коліїс, скориставшись моментом, висмикнув ногу й переліз через паркан.

Усі були виснажені, задихані, але живі.

— Ми це зробили, — прошепотіла Агнес, втомлено впираючись лобом у спину Еммі.

— І тепер у нас є шанс, — додав Еммі, вклавши пістолет у кобуру.

Але він знав: справжні проблеми ще попереду.