Таємниці минулого

— О боже мій, Мейсон… Я точно твоя копія… — прошепотіла Агнес, відчуваючи, як серце шалено калатає.

Вона відступила на крок, а її погляд ковзав по Мейсону, ніби бачачи його вперше. Темно-карі очі, світле русяве волосся, що на дотик нагадувало солому, темна шкіра, округле обличчя. І та сама посмішка… Точнісінько як у неї.

Але це ще не все. Її поведінка була дзеркальним відображенням Моніки: та сама зухвала грація, хитрі рухи, ті ж ямочки та веснянки на щоках.

— Мейсон, або ти зараз розповідаєш мені всю правду, або я повертаюсь назад до капсули! — голос її тремтів, але вона не відступала.

— Не так швидко, красуне, — пролунав знайомий голос.

Моніка повільно вийшла з-за стінки, схрестивши руки на грудях, з хитрою посмішкою, від якої Агнес стало не по собі.

— Ось про це я й хотів попередити… — Мейсон тяжко видихнув.

— Так, я нічого не розумію! — зірвалася Агнес. — Ким ви мені приходитеся? Чому ти мені брехав, Мейсоне?! Брехав про Моніку, брехав про Хьюгі…

Моніка навіть не дала йому шансу заговорити.

— Дев’ятнадцять років тому я познайомилася з цим нахабою, — почала вона, навіть не глянувши на Мейсона. — Він тобі розповідав історію про Хьюгі Рейман, яка жила в 1910 році? Так ось, ця історія правдива. Але я не жила в 1910-му. Ім’я хлопця, якого вбили, було не Адольф, а Мейсон. Саме перед його смертю з’явилася ти…

Агнес заціпеніла.

— Мені було всього п’ятнадцять. Дядько вигнав мене, і в мене не залишилося ні родичів, ні друзів. Я працювала день і ніч, щоб прогодувати тебе, а потім… я стала президентом. Я створила капсули, оживила Мейсона. Але все пішло не так.

Моніка зітхнула й відвела погляд.

— Роботи, яких я створила, збожеволіли. Я не змогла їх зупинити. Світ руйнувався. Я інсценувала свою смерть. Ти тоді була зовсім маленькою… ти так плакала… — її голос тремтів, але вона швидко взяла себе в руки. — Я благала Мейсона продовжити мою справу, стерти спогади про нас. І він це зробив. Він запхав усіх людей назад у капсули, окрім себе. Він залишився.

Агнес перевела погляд на Мейсона, що стояв, втупившись у підлогу.

— Але я не могла жити без нього, — продовжила Моніка. — Я повернулася, змінивши обличчя, ім’я. Я стала Монікою. А потім я дізналася, що ти жива. І вирішила знайти тебе.

— Я… не можу повірити… — прошепотів Мейсон, його руки стиснулися в кулаки. — Ти стільки років брехала мені… Йди геть! Я більше ніколи не хочу тебе знати!

Очі Моніки затуманилися, але вона не відступила.

— Агнес… будь ласка. Давай хоча б поговоримо. В тебе є два брати. Коліїс, йому дев’ятнадцять. Самін — йому десять.

Агнес похитнулася.

— У мене є брати? — її голос зірвався.

— Тобто в мене є ще один син, а ти мовчала?! — вигукнув Мейсон.

— В мене є брат-близнюк? — Агнес відчула, як світ обертається.

— Так, — кивнула Моніка. — Мені сказали, що він помер при пологах. Але коли я інсценувала свою смерть, то дізналася правду. Він живий.

— Я ніколи… — голос Агнес тремтів від люті. — Ніколи не назву тебе матір’ю! Ти нікчемна потвора! Залиш нас із батьком у спокої!

Моніка мовчки дивилася на нього. Потім її губи скривилися у жорстокій усмішці.

— Отже, ви так зі мною? — її голос став холодним, мов крига. — Ну що ж… ГОРІТЬ В ПЕКЛІ!

Вона різко плеснула в долоні.

І все зникло.

Агнес відчула, як світ розчиняється перед її очима. Вона падала. Вітер свистів у вухах, серце билося в грудях. В одну мить вона опинилася у темній кімнаті.

— Агнес! — голос Мейсона прорізав тишу.

Вона швидко озирнулася. Він був поряд. А також двоє незнайомих хлопців. Один високий, із темними очима та світлим волоссям — майже точна копія її самої. Другий був молодший, перелякано тримався за руку старшого.

— Хто ви?.. — прошепотіла вона.

— Коліїс, — відповів старший, не зводячи з неї погляду.

— А я Самін… — тихо додав менший.

— Моніка… вона нас викрала? — запитала Агнес.

У цей момент простір навколо них почав змінюватися. Стіни затремтіли, підлога здригнулася. Раптом у повітрі з’явився голос Моніки.

— О, мої дорогі! Ласкаво просимо до мого світу. Подивимося, як ви виберетеся звідси…

Її сміх лунав з усіх боків.

Агнес зрозуміла — вони потрапили в пастку. І тепер їм доведеться знайти вихід. Але що це за місце? І що задумала Моніка?