Я це вона?

Всі кричали, плакали, панікували – ніхто не розумів, що на них чекає. Але всі були стомлені й поступово полягали спати, окрім Агнес. Вона сиділа на підвіконні в темряві, вдивляючись у ніч. За вікном гойдалось дерево під поривами вітру, а зливовий дощ лив так, ніби намагався змити цей світ. Час від часу небо розрізала блискавка, освітлюючи старий будинок, у якому вони опинилися.

Під звуки грози Агнес вперше в житті задумалася про майбутнє. У капсулі вона не мала майбутнього – лише існування. А що, якщо поза її межами вона зможе жити? Вона думала про батьків, яких ніколи не знала, про друзів, яких завжди вважала лише аватарами на екрані. А тепер вони були тут, перед нею, справжні, але Агнес не знала, що їм сказати. Чи зможе вона далі довіряти Мейсону? Він був першою людиною, яку вона зустріла в реальному житті, але він же і заплутав її найбільше.

Вона дала собі обіцянку: більше ніколи не дозволить себе скривдити, більше не буде слабкою. Відтепер вона житиме теперішнім і цінуватиме кожен момент, доки її знову не затягнуло в капсулу.

Ранок прийшов швидко. Першою прокинулася Елізабет, її найкраща подруга з інтернету. Вона підійшла до Агнес і, помітивши її втому, стурбовано запитала:

— Привіт, Агнес. Ти що, не спала всю ніч?

— Так, але неважливо, — стомлено відповіла вона. — Головне, що ми нарешті можемо поговорити вживу. Як ти взагалі сюди потрапила?

Елізабет зітхнула й пояснила:

— В інстаграмі був конкурс на 50 виграшних місць. Треба було натиснути червону кнопку виходу й зняти це на відео. Всі, хто натиснули, потрапили сюди. Адже, як ти знаєш, капсула оберігає нас від роботів та всього іншого. Вона відкривається лише зсередини…

Агнес слухала її зі змішаними почуттями. Це пояснювало багато, але не головне — навіщо все це?

— До речі, — додала Елізабет, — хто той чоловік, з яким ти прийшла?

— Це довга історія, — ухилилася Агнес. — Пішли будити всіх. Чим швидше знайдемо вбивцю, тим швидше виберемося звідси.

Коли всі прокинулися, почався хаос. Люди підозрювали одне одного, сперечалися, кричали. Щоб їх урезонити, Мейсон схопив велику металеву ложку й почав нею стукати об стіл. Різкий звук прорізав повітря, і всі замовкли.

— Люди! — голосно сказав він. — Зараз ми всі сядемо в коло й кожен згадає, чи міг він убити цю дівчинку.

Минуло п’ять годин, а зізнання так і не прозвучало. Наступний тиждень перетворився на безцільне очікування. Всі лише спали, говорили, вмирали від нудьги. Але не Агнес. Вона сиділа в окремій кімнаті перед великою дошкою, малюючи крейдою схеми, намагаючись знайти бодай якусь зачіпку.

— Лише ми з Мейсоном потрапили сюди особливим шляхом, — роздумувала вона вголос. — Значить, ми ключ до розгадки…

Але в голові не вкладалося: чому вона так схожа на Моніку за словами Мейсона? І чому Моніка — це Хьюгі Рейман? Її роздуми перервав різкий звук. Двері відчинилися, й у кімнату влетів переляканий Мейсон. Він задихався, намагаючись скласти слова.

І тут Агнес зрозуміла. Вона знайшла той самий останній пазл, якого не вистачало. Відповідь була перед нею….