їх знайшли

Агнес ніколи не вірила в Бога, вищі сили, а особливо в магію. Але в ту ніч вона не могла викинути з голови слова Мейсона про реінкарнацію. Чому вона так схожа на Моніку? Це питання не давало їй спокою. З цими думками вона непомітно для себе заснула.

Їй наснився дивний і страшний сон. 

— Мамо, йди сюди, будь ласка! Не лишай мене! — благала дівчинка, її голос тремтів від жаху.

— Донечко, тікай! Не стій! Вони тебе вб'ють! — відповіла жінка, намагаючись вирватися.

Навколо все палало. Полум'я жадібно пожирало будинки, людей, усе довкола. Люди в паніці бігли, намагаючись врятуватися, але всюди були машини-роботи, які безжально знищували все на своєму шляху. Агнес завмерла: у сні мама дівчинки була Монікою. Вона спостерігала, як механічні руки схопили її і потягли вглиб вогняного хаосу. 

Різкий вдих, серце гучно калатало. Агнес прокинулася, вся в холодному поту. Паніка охопила її, і вона, не роздумуючи, вибігла з намету. Їй потрібно було знайти Мейсона.

Мейсон стояв неподалік, спокійно виконуючи вправи. 

— О, ти вже прокинулася. Як самопочуття? Як рука? — запитав він, не зупиняючись.

— Мейсон, скільки років було Моніці? — голос Агнес тремтів.

Мейсон зупинився, здивовано подивився на неї.

— Тридцять п’ять. Чому питаєш?

— А тобі? Я ніколи не цікавилася.

— Мені тридцять чотири. Агнес, що відбувається?

— Просто… цікаво, — знизала плечима вона, намагаючись приховати хвилювання.

— А тобі ж дев’ятнадцять, я правий?

— Так… Але звідки ти знаєш?

Мейсон усміхнувся.

— По тобі видно. Хоча, якщо дивитися на таке страшко, як ти, можна подумати, що тобі всі п’ятдесят.

— Іди до біса! — роздратовано відповіла Агнес.

— О, ні, у нас ще купа роботи. Досить язиком плескати, роби зарядку, і ми підемо в дуже цікаве місце.

Вони навіть не підозрювали, що за ними стежать. 

— Коли ми їх уже накриємо? Мені набридло спостерігати, як вони щоранку роблять одне і те ж, — пробурмотів чоловік у чорному плащі, дивлячись на екран комп’ютера.

Перед ним і Х’югі Рейман були відкриті десятки відеопотоків. Маленький робот-розвідник із вбудованою камерою обережно рухався за Мейсоном і Агнес, передаючи зображення в реальному часі. Його металевий корпус відблискував у слабкому світлі ранкового сонця.

— Господи, якби я знала раніше, що ти такий нитік, взяла б твого брата, — зухвало відповіла Х’югі Рейман, схрестивши руки на грудях.

Чоловік фиркнув, але промовчав. Вони чекали. І їхній час був близько…