Гострота природи

Гострота природи

За два дні Агнес настільки звикла до намету, що почала називати його “будинком”. Вона намагалася переконати себе, що це хоч якось додасть їй комфорту, хоча насправді його не відчувала зовсім.

Ранок почався зовсім не так, як їй хотілося. Її розбудив різкий голос Мейсона:

— Паскудо! Що ж ти спиш до вечора? Ти жінка! Ти повинна зранку вставати і готувати мені їжу, а не спати, як якесь мале дитя!

Агнес кліпнула очима, ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається.

— Вибач, учора видався важкий день, — пробурмотіла вона, намагаючись згладити ситуацію.

— Тобі важко? — його голос пролунав з сарказмом. — Я тебе зараз так роботою запряжу, що ти взагалі забудеш, що таке відпочинок!

Вона тяжко зітхнула, вирішивши не починати сварку з самого ранку. Її тіло було наче розбите, але сваритися з Мейсоном — не те, чого їй зараз хотілося. Тож вона мовчки піднялася і почала готувати йому сніданок. Проте думки в її голові крутилися невпинно: “Чому він так зі мною? Учора він був зовсім іншим…”.

День тягнувся, немов нескінченний траур. Мейсон то кричав, то лютував, зривався на кожній дрібниці, трощив усе підряд. Агнес працювала без перепочинку: вона рубала дрова, мила намет, руками виривала високу траву навколо табору. Її руки були подряпані й почервонілі, а пальці боліли так, ніби їх різали ножем. Але все це здавалося дрібницею в порівнянні з його останньою вимогою.

— Іди спіймай кролика. Ми його на вечерю приготуємо, — сказав він, не зводячи з неї свого холодного погляду.

Агнес застигла, намагаючись зрозуміти, чи вона правильно почула.

— Я? Я ніколи в житті не вб’ю живу істоту! — вона ледве стримувала сльози, але її голос тремтів.

Мейсон глянув на неї так суворо, що в Агнес не лишилося сил сперечатися. Вона зробила це. Її руки тремтіли, коли вона вперше в житті вбила беззахисну тварину. Її нудило, горло стискалося, а серце розривалося від болю. Сльози текли самі собою, але вона мовчала.

Вночі, коли вже минула одинадцята година, вона нарешті впала на ліжко. Її тіло було виснажене, а душа порожньою. Але навіть тоді їй не дали спокою.

— А ну, ще скажи, що втомилася! — почувся голос Мейсона. — Вставай, пішли митися!

“Господи, дай мені сили пережити це все”, — подумала вона, зціпивши зуби. З останніх сил вона підвелася й пішла за ним.

Їхня дорога до озера тривала більше пів години. Агнес ледве пересувала ноги, відчуваючи, як кожен крок забирає залишки сил. Нарешті вони прийшли.

Перед ними відкрився вигляд на маленьке озеро, оточене високими деревами. Вода була темна, прохолодна, а повітря — вологе й прохолодне.

— От, дивись, тут будемо митися, — сказав Мейсон, вказуючи на озеро.

Агнес лише скривилася. “Жах”, — подумала вона, але сил сперечатися не було.

— Ми будемо митися тут голими? — спитала вона, глянувши на нього скоса.

— Так. Якщо тобі щось не подобається, можеш повертатися до капсули.

— Ні, ні, не гарячкуй, зараз залізу, — відповіла вона, не бажаючи провокувати нову хвилю сварки.

Вони роздяглися. Агнес було ніяково до неможливого, але вона намагалася думати лише про те, як скоріше повернутися до ліжка.

Вода була крижаною, коли вона зайшла у неї. Мейсон стояв на відстані метра, по плечі у воді. Агнес повільно натерла себе мочалкою, миючи тіло. Але раптом Мейсон різким рухом опинився зовсім близько, просто перед нею.

Він притулився до неї. Її тіло здригнулося від раптового дотику, а шкірою побігли мурашки.

— Відійди, — прошепотіла вона тихим, майже нечутним голосом.

Здавалося, він не почув. Його погляд був скляним, майже відстороненим. Але потім він глибоко зітхнув, тримаючи її за плечі, і раптом відступив. Вона побачила, як по його щоці стікає сльоза.

— Будь ласка, Агнес, давай витягнемо всіх людей на вулицю. Вони повинні побачити природу. Відчути її.

Вона була настільки шокована його словами, що мовчки вийшла з води. Її тіло тремтіло, вона навіть не взяла рушник чи одяг. Її ноги самі несли її в темряву. Сльози текли безупинно, а в голові панував хаос.

Коли сили остаточно вичерпалися, Агнес впала біля першого-ліпшого дерева в цьому самотньому полі.

Вона заплющила очі і заснула, ні про що не думаючи.