Спокуса свободи

Поле тягнулося до самого горизонту. Агнес ішла, не знаючи, куди саме, але кожен крок був для неї важким випробуванням. Ноги боліли, рот пересох, сили покидали її. Вона була виснажена, але щось у ній не дозволяло зупинитися. Їй здавалося, що вона ось-ось впаде, коли попереду раптом з’явився намет.

Агнес зупинилася, важко дихаючи, і на мить здалося, що час завмер. Її тіло нило, ніби вона три тижні без зупинки займалася спортом, але на серці ставало легше. Її внутрішня пустота поступово наповнювалася. Чисте повітря, спів птахів, якого вона ніколи раніше не чула, здавалося, пронизували її душу. Агнес відчула, як коліна тремтять від насолоди, мов сніг, що тане під першими променями сонця.

— Я ніколи не бачила й не відчувала нічого подібного, — прошепотіла вона, наповнена дивним натхненням і надією.

Зібравши останні сили, вона дійшла до намету. Поруч із ним горіло невелике багаття, що ледь потріскувало в тиші. Агнес упала біля вогню й миттєво заснула, настільки виснаженою була її подорож.

Коли вона прокинулася, над нею стояв чоловік. Він був високий, засмаглий, із темними очима, які наче ховали якусь таємницю. Його вигляд був грубим: скуйовджене волосся, облізлий одяг, що виглядав доволі зношеним. Але в його погляді Агнес помітила щось дивне — вогонь, силу, якій вона одразу повірила.

— Ти… ти хто? — запитала вона, намагаючись підвестися, хоча ноги ще не слухалися.

— Я Мейсон, — відповів він, не зводячи з неї підозрілого погляду. — І ти не повинна була сюди виходити.

Агнес розгубилася, хотіла щось сказати, але Мейсон перебив її:

— Люди з твого світу довго тут не виживають. Повернися назад, доки не стало гірше.

— Ні! — зупинила його Агнес, зібравшись із духом. — Я не повернуся. Я хочу жити по-справжньому. Я втекла від роботів, які хотіли мене знищити. І я не зупинюся, поки не поверну людей до нормального життя.

Мейсон засміявся, але в його сміху не було радості.

— Ти думаєш, що зможеш змінити систему? Вони самі обрали свої клітки.

Агнес стиснула кулаки.

— Це неправда! Люди не мали вибору!

Мейсон уважно подивився на неї. Його голос став спокійним, але серйозним:

— Якщо ти справді хочеш щось змінити, то тобі доведеться ризикувати всім. Навіть своїм життям. Але слухай: ти повинна знати, як це все почалося.

Він сів біля багаття й почав розповідь:

— У 1910 році була жінка на ім’я Х’юґі Рейман. Її життя було важким. Коли їй було три роки, мати померла, а невдовзі батько наклав на себе руки. Х’юґі виросла з дядьком, який працював на фабриці. Він не мав часу на неї й мало звертав увагу на її життя.

Вона рано почала курити, пити, навіть вживати наркотики. Вона завжди відчувала себе чужою. Її уникали в школі, бо вона писала дивні вірші й слухала музику, яку ніхто не розумів.

Одного дня вона дізналася, що один з її однокласників, Адольф, задумав її принизити через спір із друзями. Але несподівано він залишив їй записку: “Я вперше й востаннє роблю тобі послугу”.

Наступного разу вона побачила його, коли він лежав на асфальті в крові. Його сорочка була залита червоним, очі ледь відкривалися.

— Чому ти це зробив? — запитала вона, намагаючись викликати швидку.

Він слабко посміхнувся, а в його погляді було щось, чого вона не розуміла. Не подумавши, вона прошепотіла:

— Я люблю тебе. Я сподіваюся, що одного дня цей світ стане настільки розвинутим, що тебе зможуть оживити.

Х’юґі залишила школу, почала працювати й заробляла копійки, ледве виживаючи. Але одного дня, у 1930 році, вона виграла в лотерею 5 мільйонів доларів. І тоді вирішила балотуватися в президенти. Її гасло було простим: “Світ, у якому ніхто не працює”.

Люди проголосували за неї, бо були втомлені важкою працею й бідністю. Вона побудувала систему, де машини робили все за людей. Але після її смерті люди збожеволіли. Вони не хотіли іншого президента, який змусить їх знову працювати. Почалися війни, вбивства, руйнування. Влади нічого не залишалося, окрім як замкнути всіх у капсули. Там людям стерли пам’ять, підмінили спогади, і ніхто більше не знав, що таке вулиці, сонце, життя.

Мейсон замовк і поглянув на Агнес.

— Тепер ти розумієш, із чим ти борешся? Люди вже забули, що таке свобода. І навіть якщо вони дізнаються, вони боятимуться змін.

Агнес мовчала, обдумуючи його слова. Але в її очах загорівся вогонь рішучості