Втеча в реальність

«Смерть – це, можливо, не кінець. Це початок нескінченного повторення того, чого ти боїшся найбільше», — думала Агнес, відчуваючи, як її життя поступово згасає. Вона жила у світі, де люди більше не виходили на вулицю, а машини виконували за них усе. Її дні були однаковими, мов замкнене коло.

У її маленькій капсулі було все необхідне: ліжко, вбудований туалет, холодильник і голосовий асистент.

Щоранку той самий голос запитував:
— Агнес, ви добре спали?
“Так, як завжди”, — відповідала вона байдуже, хоча в глибині душі ненавиділа своє життя.

Вона ніколи не бачила сонця, не ходила по траві, її серце давно не знало радості.

9 вересня 2096 року вона вирішила змінити все.

Натиснувши кнопку виходу, вона побачила, як двері капсули, які були закриті багато років, відкрилися з тихим шипінням. Вперше її обличчя торкнулося свіжого повітря, а очі побачили блакитне небо.

Але радість тривала недовго. Металеві руки роботів схопили її, зав’язали рот і скували рухи.
— Порушення протоколу! — пролунав синтетичний голос.

Її тіло пронизав електрошок, і світло згасло.

Коли вона прийшла до тями, то опинилася у кімнаті, стіни якої були вкриті дзеркалами. Відображення показували її втомлене обличчя й страхи, які ховалися всередині.
— Що це таке? — прошепотіла вона, озираючись навколо.

Десь за стінами було чути клацання миші, ніби хтось керував її світом.
— Хто тут? Дайте мені вийти! — закричала вона.

Відповіддю була тиша.

Паніка здавила її груди, але вона змусила себе заспокоїтися. Агнес вирішила обманути своїх ворогів. Вона впала на підлогу й затримала дихання, вдаючи мертву.

Незабаром двері відчинилися. До кімнати зайшли двоє чоловіків у чорному. Вони нахилилися до неї.
— Вона мертва? — запитав один.
— Схоже. Заберемо її на поле, як усіх інших, — відповів другий.

Чоловіки підняли її й винесли назовні. Вперше за довгий час Агнес відчула на своєму обличчі подих вітру.

Коли вони пішли, вона розплющила очі й побачила перед собою поле, укрите квітами. Це була справжня природа, якої вона ніколи не бачила раніше.

— Це прекрасно, — прошепотіла вона, і сльози радості потекли по її щоках.

Але вона розуміла, що це лише початок її нового шляху.