Розділ 20

Розділ 20

Химка широко посміхнулась і підбігла до Кіндрата, обняла його за шию, притиснувшись всім тілом, чим ввела чоловіка в ще більший шок, і поцілувала в губи.

— Коханий, ну нарешті ти звільнився! Я вже так скучила, поки ти тут возюкався із цими своїми оптовиками і нудними документами! Кіндрюсю, я хочу кави!

Кіндрат стояв, як стовп, тому що не міг ні говорити, ні рухатися. По-перше, після поцілунку Химка вчепилася в його руку мертвою хваткою і ніжно притулилася своєю кучматою головою до його плеча, і чоловік фізично відчув тепло її тіла, що разом із поцілунком пустило по його тілу гарячу хвилю страшенного збудження. Чорт, він сподівався, що його піджак приховує реальні наслідки Химчиного притуляння! Все-таки він був мужчиною, а Химка ще з першого дня хвилювала його своїми звабливими формами, хоч він і намагався це приховувати навіть сам від себе. Але тіло не обманеш, як не намагайся. По-друге, звертання «Кіндрюсю» добряче вдарило великого боса по вухах і по гордості. Точніше, пихатості, яку він вважав неодмінною рисою, яку повинен мати начальник перед підлеглими. А тут, по суті, він на роботі. І таке звертання! Фамільярне! Він же просив!

Але, дотримуючись їхньої з Химкою домовленості, бос не відштовхнув дівчину, лише злегка смикнувся, судомно ковтнув слину, намагаючись впоратися зі своїм тілом, і вичавив із себе якусь подобу усмішки. Це було все, на що він спромігся.

— К-Кіндрюсю? — ошелешено перепитала Раїса Захарівна. Її очі за скельцями окулярів стали розміром із блюдця, а обличчя почало суперничати кольором із її бордовим костюмом. — Що... Що це означає, Кіндрате? Хто ця жінка?! — вказала вона на Химку. 

— Ой, а ви, мабуть, Раїса Захарівна? Мій Кіндрюся мені так багато про вас розповідав! — радісно заторохтіла Химка. — То ви вже прийшли? Він казав, що ви сьогодні відвідаєте нашу виставку!

Вона відпустила лікоть Кіндрата, підстрибнула до шокованої жінки і сама схопила її за руку, та просто не встигла її відсмикнути, тому тепер зі здивуванням дивилася, як Химка трясе її долоню в своїй і патякає, не зупиняючись. 

— Я Юхимія, кохана дівчина вашого сина! По суті, наречена і майбутня дружина. Можете називати мені Химкою! Бо ми ж уже майже родичі! — базікала дівчина з широкою життєрадісною посмішкою. — Вам не подобається звертання Кіндрюся? Ох, напевно, я все-таки перегнула палку, тут не місце для інтимних імен, — Химка мигцем глипнула на Григорія та Павлину, котрі стояли трохи осторонь і теж були схожі на два соляні стовпи. Вони здивовано розглядали не схожого сьогодні на самого себе, завжди незворушного боса і Химку, яка, як виявилося, його наречена? В очах підлеглих поступово почав розгоратися яскравий вогонь цікавості та з'явилися перші версії майбутніх пліток.

— Як добре, що ми нарешті познайомилися! Давно вже час, але у нас купа роботи! Навіть приїхати до вас додому і познайомитися немає часу! Бо ж хотіли з вами порадитися. Ми з Кіндрелло вирішили не робити пишного й нудного весілля з купою родичів і фатою, як усі роблять. Тому ми просто розпишемось і поїдемо в медовий місяць на Гоа! Як вам таке? Ми житимемо в наметі на березі океану, будемо пити кокосове молоко і медитувати! Круто, правда?

Раїса Захарівна ж втратила дар мови, стояла і тільки вирячалася на Химку, слухаючи її слова, дивилася на свою руку, яку й досі трясла сповнена щасливого ентузіазму «наречена», і періодично похитувалася в такт активному Химчиному рукостисканню.

Супутниця ж Раїси Захарівни, Маргарита, спостерігаючи за цією сценою, здивовано підняла брови. Вона спочатку поглянула Химку, потім перевела погляд на блідого, як стіна, Кіндрата, опустила очі вниз, туди, де поросятко в джинсовому комбінезоні саме діловито принюхувалося до туфель Раїси Захарівни, і, очевидно, все зрозуміла. 

— Раїсо Захарівно, — промовила Маргарита трохи незадоволено, — як я бачу, у вас тут своя, гм, надзвичайно специфічна і дуже насичена сімейна атмосфера. А на сьогодні я мала дещо інші плани, тому я, мабуть, піду. До побачення!

Вона кивнула ошелешеній Раїсі Захарівні й пішла геть. Що ж, план Химки, в принципі, спрацював майже блискавично, від потенційної і нав'язаної мамою нареченої Кіндрат, схоже, позбувся, але… 

Але от Раїса Захарівна нікуди не пішла. Швидкий відхід Маргарити неначе трохи протверезив жінку і відігнав перший шок. Колишня завучка з виховної роботи (а це вам не стіни розмальовувати і з поросям няньчитися!) висмикнула руку з Химчиної долоні і випросталася.

О, так! Перший шок і розгубленість Раїси Захарівни тривали недовго! Тридцять років у школі навчили її головного: ніколи не можна показувати слабкість і ніколи не варто влаштовувати істерики там, де потрібен зважений (навіть хитрий!) розрахунок.

Вона примружила очі, розглядаючи Химку як потенційну і небезпечну ворогиню. «Отже, мій Кіндрат вирішив погратися в бунтівника? — подумала Раїса Захарівна, зневажливим поглядом окинувши це непорозуміння з кучматою головою. — Такої невістки я точно не переживу! Боже, що скажуть люди? Невже він і справді з'їхав з глузду і зв'язався з нею? Але скандал точно нічого не дасть. Якщо я почну кричати, він почне її захищати. Ні! Діяти треба тонше. Її треба виставити посміховиськом. Вибити з-під неї ґрунт і показати Кіндрату, що ця фіфа — це насправді кошмар, а не жінка!», — отак думала мама Кіндрата, яка, як виявилося, була дуже серйозним суперником на полі бою за Кіндратову незалежність. Схоже, Химка і справді добряче її недооцінила…

На обличчі Раїси Захарівни раптом з'явилася легка, дуже стримана, і навіть певною мірою поблажлива посмішка, від якої Кіндрату стало ще страшніше, аніж якби мама почала кричати й обурюватися. Чорт, він надто добре знав свою маму, щоб повірити цій посмішці!