Розділ 19

Розділ 19

Робота виставки продовжувалася, і в ритмі роботи та спілкувань з клієнтами й потенційними замовниками Кіндрат трохи заспокоївся, але все одно весь час кидав непомітні погляди на яскраву жовту пляму Химчиного худі, а потім різко опускав очі, щоб вона цього не помітила. І він хвилювався. Дуже. Бо знав, яка його мама. А Химка не знала.

Рівно об одинадцятій годині, ніби за розкладом, натовп у кінці довгого проходу виставкового центру почав дивно розступатися, бо крізь нього хтось цілеспрямовано й енергійно рухався в бік Кіндратового павільйону. О, так! Чоловік одразу ж помітив це, бо чекав того часу, коли з'явиться його мама, от, прямо пантрував його кожної хвилини, бо знав, що вона дуже пунктуальна. І в тому, що це була вона, він, звичайно ж, не помилився.

Кіндрат якраз тільки-но закінчив розмову з черговим потенційним оптовиком, глянув на годинник (була одинадцята рівно!), рефлекторно виструнчився і подумки приготувався до розстрілу.

Крізь натовп на виставці рухалися дві жінки. Попереду, карбуючи крок так, неначе вона марширувала на параді, рухалася мама Кіндрата, Раїса Захарівна, одягнена в строгий бордовий костюм, білу блузку і зручні черевички. Вона оцінювально зиркала крізь скельця своїх строгих вчительських окулярів на людей та стенди навколо і несхвально кривила губи. Поруч із нею йшла невисока молода жінка, яку можна було б прийняти за її сестру-близнючку, якби вона не була років на двадцять-двадцять п'ять молодшою і з іншою зачіскою. Якщо в Раїси Захарівни було світле коротке волосся, укладене по-святковому, певно, спеціально для відвідання виставки, то в Маргарити (а це, ясно ж, що була саме вона) чорне волосся було зібране на потилиці в строгий пучок.

Кіндрат відчув, як зрадницьки спітніли його долоні й трохи затремтіли жижки. Він скоса глипнув на ліву половину стенду, але Химки там чомусь не було видно, мабуть, вона якраз присіла за столами біля якоїсь коробки і діставала свої яскраві ручки чи альбоми…

— Кіндрате, доброго дня! — голосно, крізь гамір на виставці, промовила Раїса Захарівна і зупинилася біля його класичної вітрини. — Як і обіцяла, ми прийшли!

— Доброго ранку, мамо, — Кіндрат ледь кивнув і виструнчився ще більше. — Доброго ранку, Маргарито.

— Доброго ранку. У вас тут дуже солідно, — кивнула дівчина, професійним поглядом оцінивши ідеальний порядок на стендах Кіндрата.

— Ти маєш чудовий вигляд, сину, — схвально кивнула Раїса Захарівна. — І виставка в цілому гарна! Але твої товари і твій стенд, безумовно, найкращі! Ми не відволікатимемо тебе надовго від справ. Просто ми з Маргаритою хотіли...

Жінка не договорила. Вона якраз зробила пів кроку вбік, щоб роздивитися весь їхній майданчик, і її погляд упав на сусідню територію, над якою теж висіла назва Кіндратової фірми.  Раїса Захарівна ошелешено почала роздивлятися стіну, густо заляпану неоновим графіті, ядучо-рожеві пуфи, де сиділи якісь підлітки, молодь, яка якраз голосно розсміялася біля яскравої стійки, клацаючи ручками, які видавали смішні звуки, і на величезний напис «Розфарбуй цей нудний світ!»… Раїса Захарівна завмерла з відкритим ротом і кілька секунд не могла сказати й слова. «Почалося!», — приречено подумав Кіндрат. 

— Боже мій, Кіндрате! — шоковано спитала Раїса Захарівна і притиснула руку до своїх монументальних грудей. — Це теж твоя фірма? Що це за вандалізм на стіні?! Навіщо це все? А як же твоя репутація? Чи я помиляюся? Ох, скажи мені, що я помиляюсь, і це просто однакова назва геть різних фірм!

Кіндрат, в якого одразу ж всі переконливі слова, які він підготував для мами, вилетіли з голови, якраз відкрив рота, щоб ляпнути якусь дурницю, але, на щастя, не встиг.

Із-за картонної стійки епатажного стенду вискочила Юхимія і, побачивши гостей, яких вони з Кіндратом так чекали, поспішила до його стенду, щоб рятувати і боса, і ситуацію. А за нею, радісно хрюкаючи, подріботів Рохлик…