Розділ 18

Розділ 18

Кіндрат іще з хвилину загальмовано стояв і дивився на свій телефон, аж поки екран не погас.

— Химка, — сказав він уголос. — Ти. Гм, хто вибрав цій дівчині таке дурне ім’я? Химка. Ти, — повторив він знову, і йому було якось неприродно називати інших людей на «ти».

Все життя він викав. Всім. Навіть інколи дітям. Правда, чомусь до мами звертався на «ти». Чому — невідомо. Але говорити «ти» дівчині, яку хотів максимально віддалити від себе і свого життя та офісу, було якось… гм… наче незручно, навіть недоцільно.

— Привіт, Химко. Як твої справи? Ти маєш чудовий вигляд, — знову промовив Кіндрат і скривився, бо звучало жахливо і фальшиво.

І взагалі, ім'я Химка стійко асоціювалося в нього з однією з героїнь п'єси “За двома зайцями”, здається, служницею легендарної Проні Прокопівни. Та героїня, здається, була не дурна. І навіть запам'яталася... Генеральний директор компанії «Олівці-малювці» важко зітхнув і повільно поплентався до шафи, одягатися на роботу. Точніше, на виставку.

Коли Кіндрат прибув до виставкового павільйону, другий і фінальний день виставки був уже в розпалі й обіцяв бути ще більш насиченим, ніж перший.

Химка вже була там. Вона стояла біля своєї розмальованої стіни, очевидно, у тому самому жовтому худі, яким погрожувала босу, на якому було написано «Я люблю поросят!», енергійно махала руками і про щось весело розмовляла з якимсь відвідувачем. Біля столів з канцтоварами крутився також Рохлик у своєму джинсовому комбінезоні.

Кіндрат зробив непроникне обличчя, набрався сміливості й підійшов до дівчини. 

— Доброго ранку, Юхи... тобто... е-е-е.., — він затнувся, але все-таки вичавив із себе. — Привіт... Хи… Химко.

Дівчина зиркнула на нього і широко посміхнулася, оглядаючи боса з ніг до голови.

— Привіт, Кіндрате! О-о-о! Який офіціоз! Ти міг би одягнути щось більш просте, а не такий строгий костюм і краватку! Ти маєш такий вигляд, ніби зібрався на прийом до британської королеви, а не на розбірки з мамою, — реготнула вона. — І чого ти такий напружений, наче шпагу проковтнув? Розслабся, котику!

Від слова «котику» Кіндрата злегка пересмикнуло. Ніхто й ніколи не називав його зменшувально-пестливими іменами. Ніхто й ніколи.

— Спокійно, босе. Я твоя кохана наречена і подбаю про тебе! — Химка раптом ступила до чоловіка впритул і безцеремонно взялася поправляти його краватку. Рохлик, тільки зараз помітивши Кіндрата, відволікся від якихось своїх справ під столом і, радісно кувікаючи, прибіг та почав ритися п’яачком у шнурках Кіндрата. Коротко кажучи, його оточили, схопили і не відпускали. 

А Кіндрат просто закляк від несподіванки. Химка була так близько, що він навіть відчув легкий запах її парфумів. Дівчина поправила йому краватку, насмішкувато дивлячись прямо в очі, і серце генерального директора та великого боса раптом загупало частіше.

— Ти готовий, Кіндрате? — тихо спитала Химка. — Що б я не робила і що б не казала — ти погоджуєшся і підтакуєш. Ми закохані. І ніяка Маргарита тобі не потрібна. І мама тобі не указ!Зрозумів, Кіндрюсю?

— З-зрозумів, — ледве вичавив із себе Кіндрат, намагаючись не дивитися на її звабливі губи. — Тільки, будь ласка, не називайте… е-е-е… не називай мене Кіндрюсю. Я цього вже не переживу…

— Ха-ха-ха! А мені подобається. Добре, будеш мужнім нареченим. Кіндрелло. Як Отелло. Піде? — хитро підморгнула Химка. — Отже, іди на свою половину і працюй. Будемо чекати наших гостей. 

І новоспечений Кіндрелло нарешті полегшено видихнув і відійшов від Химки на свою класичну половину стенду, почав допомагати Григорію, який, як виявилося, здивовано увесь цей час вирячався на нього та Химку. «Ох і буде в офісі тепер пліток!», — подумав великий бос якось по-дивному відсторонено. Тому що це чомусь зараз не виклика́ло в нього незадоволення чи паніки, як було б це буквально день тому. Кіндрат знаходився ще під впливом якогось незрозумілого стану, який охопив його в ту мить, коли  Химка підійшла так близько і коли так звабливо рухалися її губи, які йому страшенно в той момент хотілося поцілувати…