Розділ 15

Розділ 15

Кіндрат прокинувся о шостій ранку в холодному поту, голова після вчорашнього нервування, розмови з мамою, кошмарного сну і того дурного коньяку була важкою, як баняк. Чоловік встав із ліжка і поплівся до ванної кімнати. Глянувши у дзеркало, він глухо застогнав. Чорт, його ніс, хоч уже й не був розпухлим, але все ще залишався червоним, різко виділяючись на блідому обличчі. Кіндрат розумів, що з таким носом мама одразу запідозрить його в чому-небудь, наприклад, в таємному алкоголізмі. А вона може! Будь-що може вигадати!

Зітхнувши, Кіндрат прийняв душ, пішов на кухню і ввімкнув кавоварку. Поки машина гуділа, він дивився у темне вікно, за яким починав сіріти ранок, і раптом його осяяла одна цікава ідея. Гм. Може, спрацює? Поки він пив каву і поступово в голові ставало трохи ясніше, він вирішив, що спробувати можна. 

Узяв телефон, швидко знайшов у контактах номер Юхимії і, енергійно похитивши головою, неначе відганяючи всі сумніви, натиснув виклик. Довго ніхто не відповідав, і Кіндрат вже хотів обірвати зв'язок, але в останню секунду з того боку відповіли. 

— Привітики! — пролунав у слухавці такий бадьорий і гучний голос, що Кіндрат аж зморщився і на мить відставив телефон від вуха. На фоні було чути шум води і якесь ритмічне гупання. — Кіндер-сюрпризе? Ти чого так рано дзвониш? Ще шоста ранку!

— Юхиміє Едуардівно, — почав Кіндрат і раптом панічно зрозумів, що його голос тремтить! На тому кінці дівчина миттєво притихла. — Доброго ранку! Прошу вас, вислухайте мене. Мені потрібна ваша допомога. Це справа життя і смерті!

— Ого, — протягнула Химка зі здивуванням, і її голос посерйознішав. — Наш залізний бос просить про порятунок? Що сталося?

— У мене проблема, — зізнався Кіндрат, нервово потираючи свого багатостраждального носа. — До мене сьогодні об одинадцятій годині на виставку приїде... е-е-е… мама.

У телефоні на кілька секунд запанувала тиша. А потім Химка розреготалася.

— Мама?! — вичавила вона крізь сміх. — Великий і страшний бос, гроза всієї компанії пан Кіндрат Перепелиця боїться своєї мами?! Ой, тримайте мене семеро! Це найкраще, що я чула за останній рік! Вона що, прийде перевіряти, чи ти вдягнув шапку?

— Юхиміє Едуардівно, це геть не смішно! — роздратовано відповів Кіндрат, починаючи закипати і вже жалкуючи, що подзвонив цій навіженій дівиці. — Моя мама, Раїса Захарівна, — колишня завучка з виховної роботи, а зараз пенсіонерка. Вона не терпить безладу, неформальності та будь-яких відхилень від класичних норм. Дуже консервативна пані. Ну, така вона є. І ще. Вона прийде не сама. Вона приведе з собою... е-е-е… дівчину.

— Дівчину? Яку ще дівчину? — зацікавлено перепитала Химка, переставши сміятися.

— Маргариту. Старшого аудитора, — випалив Кіндрат. — Мама вирішила, що мені терміново час одружуватися, і ця Маргарита — ідеальна, на її думку, кандидатура. Вони прийдуть на виставку, щоб подивитися на мене в моєму природному, так би мовити, середовищі, тобто на роботі. І якщо вони побачать ваші розмальовані стіни і вашу свиню... Я не знаю, що з нею буде! Вона звикла, що… Коротко кажучи, отака проблема, — закінчив Кіндрат, вирішуючи нічого не пояснювати далі. І так він, по суті, принижувався перед особою, яка над ним щойно насміхалася.

— Ого. Оце так поворот, — співчутливо присвиснула Химка. — То це будуть такі собі оглядини на виставці канцелярії? Жорстко. Але у твоєму стилі, Кіндрате. Я не здивована. Але до чого тут я? Ти що, хочеш, щоб я пішла погуляла на годинку, поки ви там будете обговорювати з аудиторкою Маргаритою дебет і кредит? — дівчина знову злегка підхіхікнула. — Але я не можу покинути свій стенд у фінальний день, коли в нас іде боротьба за клієнтів! У нас же парі!

— Я прошу вас про… гм… тимчасове перемир'я. Лише на одну годину, з одинадцятої до дванадцятої, — швидко заговорив Кіндрат, боячись, що вона відмовить. — Давайте зробимо вигляд, що наш стенд — це тільки моя права половина… Ну, це як варіант…