Розділ 14

Розділ 14

Кіндрат почав нервово ходити по кухні, намагаючись переконати свою маму не приходити на виставку:

— Мамо, виставка для мене — це завжди деякою мірою стрес! Я буду знервований і, можливо... е-е-е... не в найкращому вигляді для знайомства! У павільйонах завжди гамірно, душно, ходять сотні людей! Це геть не місце для знайомства! Давай я краще на вихідних сам запрошу твою Маргариту в якийсь ресторан?

У телефоні пролунало обурливе хакання Раїси Захарівни:.

— Ха! У ресторані кожен дурень може знайомитися! — наполягала вона на своєму. — А людину треба оцінювати в її природному середовищі, тобто на роботі! До того ж, Таміла Львівна колись розповідала, що її Рита один раз у місяць ходить в театри або на виставки! Займається, так би мовити, підвищенням свого культурного рівня. Бачиш, яка дівчина чудова? Вона точно тобі підходить! Ти теж у мене дуже культурний!

— Мамо, але ця виставка… Тобто, наш стенд на виставці… Він… е-е-е… в цьому році досить специфічний! Не класичний, як завжди, у загальноприйнятому і традиційному розумінні, він більш… е-е-е… сучасний, — спробував Кіндрат останній аргумент, рефлекторно потираючи свій нещасний червоний ніс. — І в нас там ще…

— Кіндрате, припини вигадувати відмовки, тобі не п'ять років! — роздратовано обірвала сина Раїса Захарівна. — Я не розумію, чого ти так панікуєш? Ти ж генеральний директор! Завтра об одинадцятій ми обов'язково прийдемо. І дивись мені, щоб ніяких сюрпризів! На добраніч! — і Раїса Захарівна перервала зв'язок.

Кіндрат роздратовано зашипів і швиргонув телефон на стіл. Все. Це був кінець. Мама завтра прийде і побачить не порядок, а невідомо що! І Химку! І свиню! 

Чоловік ще раз глибоко зітхнув, підійшов до холодильника, дістав звідти кілька кубиків льоду, загорнув їх у кухонний рушник і приклав до свого розпухлого від тертя носа. Кинув погляд на пляшку коньяку, яка стояла в холодильнику і яку він просто запхав туди після свого дня народження, коли співробітники подарували йому це неподобство. Він майже ніколи не вживав алкоголю, таке у нього було правило. Але підлеглі не знали про це, і відмовлятися тоді було якось незручно, тому сховав пляшку в холодильник і забув про неї. Зараз же вона просто нав'язливо так впадала в очі, що Кіндрат не витримав, відкоркував її і налив трошки коньяку у склянку. Потім швидко випив, відчув гарячу хвилю, що потекла до шлунку, і видихнув. Чи полегшало? Не дуже. Навіть навпаки. Тепер до проблеми з виставкою додалося ще й почуття провини, що він порушує свої принципи і правила.

Роздратований і похмурий Кіндрат пішов до спальні і спробував заснути. Але сон не йшов. Чоловік крутився з боку на бік, уявляючи завтрашній день. План порятунку ніяк не хотів формуватися в його захмелілій голові. От, як йому заховати від мами половину павільйону? Сказати, що це стенд конкурентів? Але що робити з Химкою? І як змусити її помовчати хоча б пів години і не називати його Кіндер-сюрпризом? Мама як почує, то просто зомліє там від шоку! А Рохлик?! Ця ж скотина точно прибіжить знову жувати його шнурки!

Коли Кіндрату нарешті вдалося задрімати десь під ранок, йому наснився жахливий сон. Йому снилося, що його строга мама підтанцьовує в його офісі разом із Химкою під латиноамериканську пісню, а Рохлик стоїть біля на нього, Кіндрата, в рожевих окулярах у вигляді сердечок і жує один з його елітних блокнотів…