Розділ 12

Розділ 12

Кіндрат одразу ж після закриття виставки повернувся додому, і лише коли переступив поріг своєї квартири та зачинив за собою двері, зміг трохи розслабитися. Тільки тут, у своїй фортеці суворого порядку, він нарешті став почувати себе комфортніше..

Його квартира була втіленням мрій перфекціоніста. Це була величезна квартира-студія, оформлена в строгих чорно-білих та сірих тонах і не мала ніяких зайвих речей, жодних яскравих плям чи, не дай Боже, розкиданого одягу. Навіть журнали на журнальному столику біля дивану лежали рівнесеньким стосиком, вирівняні по кутку стола. У квартирі завжди була тиша, яку він просто обожнював. Ну, принаймні, до сьогоднішнього дня.

Чоловік скинув черевики і пішов до ванної кімнати, глянув на себе у велике дзеркало і глухо завив від роздратування. Скільки б він не витирав носа, все одно на його кінчику залишалася яскраво-рожева фарба. Добре, що їхав додому своєю машиною, і ніхто не побачив його сорому. Кіндрат увімкнув гарячу воду, щедро намилив руки почав терти ніс. Чорт, мило не допомогло! Він знайшов на поличці якусь міцелярну воду, яку, мабуть, забула тут його остання дівчина місяців вісім тому, і спробував відтерти фарбу нею.

Через п'ятнадцять хвилин екзекуції Кіндрат знову поглянув у дзеркало і перелякано здригнувся. Все-таки він позбувся рожевої фарби на носі, але тепер його ніс став розпухлим і яскраво-червоним, наче він був алкоголіком зі стажем.

— Трясця твоїй матері, Химко, з твоєю фарбою! — прошипів Кіндрат. — Сподіваюся, до завтра все це неподобство зникне!

Він пройшов на кухню, дістав з холодильника пляшку мінеральної води, налив у склянку і сів на барний стілець, намагаючись розслабитися. Чомусь йому було якось не по собі, квартира здавалася порожньою і незатишною. І якщо раніше, та буквально вчора, він насолоджувався своєю самотністю після важкого робочого дня, то нині після галасливого і яскравого дня поруч із Химкою вся ця тиша навколо раптом здалася йому якоюсь дивною і гнітючою.

Зненацька тишу перервав телефонний дзвінок, який змусив Кіндрата смикнутися. Він поглянув на екран, на якому висвітлилася назва контакту: «Раїса Захарівна».

Кіндрат миттєво сів рівно, прокашлявся і натиснув зелену кнопку. Дзвонила його мама, в минулому завуч із виховної роботи, а нині дуже сувора пенсіонерка, яка тримала в страху весь під'їзд у своєму будинку, і не тільки під'їзд.

— Добрий вечір, мамо, — сказав Кіндрат.

— Добрий вечір, Кіндрате, — пролунав з телефону строгий голос. — Ти чому так довго не відповідаєш? Знову допізна на роботі сидиш?

— Ні, мамо, я вже вдома. Тільки-но зайшов до квартири, якраз мив руки, — Кіндрат мимоволі доторкнувся до свого червоного носа, тихцем радіючи, що через телефон не можна побачити, який він зараз опухлий і червоний.

— Сподіваюся, ти нормально повечеряв, а не своїми цими ресторанними доставками, де одні консерванти? — спитала Раїса Захарівна.

— Так, мамо, у мене ще пів холодильника домашньої їжі, Василина за цим стежить, — кивнув Кіндрат, неначе мати могла його бачити, згадавши свою домробітницю, котра приходила два рази у тиждень, приносила йому домашню їжу та робила прибирання.

— Ну-ну, — з недовірою в голосі протягнула мама. — Кіндрате, я ж тобі дзвоню не просто так. Я сьогодні зустріла Роксану з третього поверху. І знаєш, що вона мені розказала? Що її Федя, до речі, твій колишній однокласник, вже третю дитину охрестив!

Кіндрат скривився і роздратовано закотив очі до стелі, починаючи закипати і розуміючи, що цієї розмови, яка повторювалася кожного разу, коли вони розмовляли по телефону або зустрічалися з матір'ю, йому сьогодні теж не уникнути.

— Мамо, ми ж це вже обговорювали, — слабко спробував він заперечити.

— Ні, це ми ще не обговорили! — строго перебила сина Раїса Захарівна. — Кіндрате, тобі тридцять два роки! Ти генеральний директор чудової компанії! Квартира є, машина є, посада є, зарплата гарна, а толку? Коли ти вже знайдеш собі нормальну і серйозну дівчину? Щоб і з вищою освітою була, і з гарними манерами, і щоб порядок у домі тримала? Тобі давно вже пора одружуватися! Я вже хочу внуків! Я теж хочу охрестити кого-небудь!

— Мамо, я ж тобі вже казав, у мене зараз геть немає часу на особисте життя! — почав традиційно відбиватися від маминого наїзду Кіндрат. А потім раптом згадав про виставку, і чорт його смикнув про це сказати. — У нас зараз якраз проходить щорічна виставка «Канц-Простір», ми змагаємося за відзнаку року! І я там днюю і ночую, у мене голова забита контрактами, банерами, вітринами… Так що мені геть не цього!

З того боку телефону повисла коротка пауза, яка Кіндратові геть не сподобалася. Адже він дуже добре знав свою маму.

— Ага, виставка! Точно, я ж читала про це в інтернеті! Це чудово! Якраз те, що мені треба! — раптом промовила мама радісно і зацікавлено…