Розділ 10

Розділ 10

Під кінець першого виставкового дня Кіндрат почувався так, ніби він власноручно розвантажував товарні вагони зі своїми елітними щоденниками, отак він втомився. Натовп біля їхнього подвійного стенду протягом всього дня не рідшав, адже, як не крути, але ідея Химки про два полюси бренду спрацювала шикарно, та ще й із такою крутою ефективністю, якої Кіндрат геть не очікував. Солідні бізнесмени, наприклад, які приходили купувати візитниці та класичні ручки, із цікавістю також зупинялися подивитися на яскраве графіті Химки, а молодь, яка зліталися на яскраві кольори та рохкання мініпіга, несподівано звертала увагу на елегантні блокноти та золоті ручки й олівці Кіндрата. Це було дуже дивне і незвичне комерційне поєднання, і від нього генеральному директору все одно було якось не по собі.

Коли останні відвідувачі нарешті потягнулися до виходу, і було оголошено про завершення першого дня виставки, Кіндрат знесилено опустився на стілець біля своїх вітрин, розстебнув піджак і зняв краватку…

— Ну що, Кіндер-сюрпризе? Як ти? — пролунав раптом біля нього бадьорий Химчин голос.

Кіндрат підняв голову і побачив свою креативну директорку, яка тримала в руках два паперові стаканчики з кавою. Вона так щиро і весело посміхалася, була така сповнена енергії та завзяття, наче й геть не стомилася, і чоловік мимоволі замилувався її щирою посмішкою.

— Тримай, я взяла нам кави, — тицьнула Химка Кіндратові один стаканчик. — Подвійний еспресо без цукру. Навіть не сумніваюся, що це твій улюблений напій. Усі суворі й великі боси п'ють каву без цукру. Хіба ні?

— Дякую, — дещо розгублено пробурмотів Кіндрат, беручи папірянку. Його пальці на мить доторкнулися до руки дівчини, і по тілу чоловіка неначе пробіг незрозумілий, схожий на електричний, розряд, який він, до речі, відчув ще тоді, в кабінеті під час їхнього рукостискання, коли вони укладали їхнє дурне парі.

Химка раптом плюхнулася прямо на підлогу біля Кіндрата, всілася по-турецьки і з насолодою сьорбнула свою каву, яка, очевидно, була дуже солодка, бо дівчина аж примружилася від задоволення, смакуючи. На її колінах одразу ж примостився Рохлик.

— От визнай, Кіндрате, — хитро примружилася дівчина, дивлячись на нього знизу вгору. — Мій балаган, як ти його назвав, сьогодні привабив чимало покупців. Я бачила, ти вже навіть домовився про кілька зустрічей для підписання договорів. А деякі й підписав.

Кіндрат зробив ковток гіркої кави, яку пив саме таку, бо так робили всі його колеги у бізнес-колах, і знизав плечима.

— Гм. Не буду заперечувати, Юхиміє Едуардівно. Ваша неординарна витівка з балончиками привернула чимало уваги. Але це все-таки, мені здається просто везіння. Якби друкарня не підвела і привезла ваші макети...

І тут Кіндрат замовк. Чорт, от навіщо він це ляпнув?!. Згадка про друкарню миттєво повернула йому противне відчуття провини, яке гризло його з самого ранку, але під час роботи трохи притихло. Адже він, по суті, підставив дівчину, буквально залишив з голими стінами, а вона не просто не здалася, вона витягнула їхній спільний проєкт на новий рівень…

Химка раптом перестала посміхатися, схилила голову набік і пильно подивилася в очі Кіндрату. І в цьому погляді не було її звичної легковажності.

— Знаєш, Кіндрате, я от що думаю про ту друкарню, — повільно промовила вона. — Власник друкарні, пан Максим, здається мені дуже професійним мужиком. Я ж бачила якість твоїх банерів — вони пречудові! І мені дуже важко повірити, що в такої крутої друкарні раптом щось там зламалося саме тоді, коли треба було зробити мої макети…