Розділ 8

Розділ 8

Наступноно ранку Кіндрат приїхав до виставкового центру за годину до офіційного відкриття виставки. Бос мав гарний настрій, бо був упевнений, що сьогодні буде все саме так, як він і запланував. Насвистуючи (до речі, свист був дуже схожим на вчорашню латиноамериканську пісню, під яку танцювала Химка вчора в офісі, але то, звичайно ж, був лише збіг), Кіндрат попрямував до сектору, виділеного для «Олівців-малювців». Він очікував побачити приблизну картину, яку вже образно уявив у своїй голові, а саме: чудову праву половину стенду, оформлену в стриманих коричнево-чорних тонах, де розмістили вже його класичні блокноти, чорні візитниці і так далі, а навпроти — повну відсутність банерів, які готувала його креативна директорка, можливо, заплакану Юхимію, котра, по-перше, програла їхнє дурне парі, а по-друге чітко усвідомила, що вона не мала рації щодо своїх новітніх ідей у такій консервативній сфері, як канцтовари. 

Але, але… Те, що Кіндрат побачив, змусило його просто стовпом завмерти. Він вирячився на те, що творилося в їхньому секторі, і не міг повірити своїм очам. 

Права половина стенду справді мала бездоганний вигляд, адже класичні банери «Еліт-Класик», як завжди, були строгі, солідні, дорогі і чудово гармоніювали з традиційними шкіряними щоденниками, блокнотами та іншими канцелярськими елітними аксесуарами, розкладеними в скляних вітринах.

А от ліва сторона... Чорт! Ліва половина не була порожньою! Замість очікуваної голої стіни Кіндрат побачив знову хаос і розгардіяш, якого він просто терпіти не міг! Його креативна директорка Юхимія, зараз  одягнена у потертий джинсовий комбінезон, заляпаний усіма можливими кольорами веселки, і з респіратором на роті, стояла на невеликій розкладній драбинці. Вона тримала в руці балончик з неоново-рожевою фарбою (Ага! Ніхто й не сумнівався, що це буде саме рожева фарба! Кіндрата аж перекосило від огиди!) і розмальовувала стіну. Навіть не так! Вона створювала величезне і епатажне графіті прямо на очах у здивованих і явно заінтригованих конкурентів з виставки та ранніх відвідувачів.

— Кіндрате Олеговичу! — раптом почув Кіндрат голос збоку, і до боса підбігла збуджена і радісна піарниця Павлина, щоб розказати останні новини. — Ви бачили? Це ж просто геніально!

— Що? Це? Таке? — повільно запитав шокований генеральний директор, відчуваючи, що починає закипати від гніву. 

— Це перформанс! — захоплено вигукнула Павлина. — Уявляєте, вчора ввечері дзвонить мені пан Максим Гавронько із друкарні і каже, що в них там якась страшна накладка і якісь технічні неполадки, і банери Химки… ой, вибачте… Юхимії Едуардівни не готові! Я вже думала, що це кінець, нічого не вийде, адже тільки виставкові товари вчора змогли підготувати… Я вся рознервувався, дзвоню їй, а Химка тоді мені каже: «Прекрасно! Голі стіни — це найкраще полотно!». І вона замовила купу балончиків з різнокольоровою фарбою для графіт і з самого ранку сама розмальовує павільйон!

Кіндрат відчув, що зараз скаже щось їдуче й неприємне, тому що стримуватися, просто не було сили… Саме в цей момент Юхимія обернулася, помітила свого боса і, зсунувши респіратор на шию, радісно помахала йому балончиком.

— Привітики-віталочки, Кіндрате! — зарепетувала дівчина на весь павільйон. — Ну, як тобі? Трохи не те, що ми планували, але зате скільки експресії! Перформанс саме те, що потрібно було для нашого «Канц-Вибуху»! Я навіть рада, що банери не встигли роздрукувати! Перформанс набагато цікавіша ідея!