Розділ 7

Розділ 7

Час до обіду тягнувся цього дня для Кіндрата дуже і дуже довго, він був весь час у напрузі, адже Химка не вгамовувалася ні на хвилину. А її поросятко Рохлик періодично, цокаючи ратичками бігало по кабінету, геть не визнаючи умовних кордонів, які придумали люди, і робило спроби погризти все, що бачило, але особливу любов виявляло до шнурків на черевиках великого боса, тому Кіндратові доводилося відштовхувати його ногами і робити злий і незадоволений вигляд, щоб Химка вчергове забирала свого мініпіга з ворожої території.

Близько другої години дня дівчина нарешті зняла свої навушники і поскладала ескізи та якісь папери в шухляди свого столу.

— Ну все, Кіндер-сюрпризе, я побігла! — заявила вона, схопивши свою здоровенну сумку і вкладаючи туди невдоволено рохкаючого антистрес-менеджера. — Я хочу з'їздити в виставковий павільйон і подивитися, що там можна буде ще вигадати на завтра. Так що я вже, напевно, не повернуся сьогодні до офісу. Але ти тут не сумуй! Якщо що, то дзвони, номер у тебе є. Чао-какао!

Вона підморгнула Кіндрату, промчала повз його стіл і вискочила за двері. У кабінеті запанувала тиша. Ох, саме така, яку так любив Кіндрат, коли він раніше просто працював, і ніхто не бігав поруч і не заважав концентруватися на справах!

Кіндрат повільно відкинувся на спинку свого крісла і розслабився. Прийшов час діяти.

Він дістав мобільний телефон і знайшов у контактах номер Максима Гавронька, власника найбільшої в місті друкарні, з яким вони співпрацювали багато років і якого Кіндрат вважав не просто надійним партнером, але й своїм приятелем.

До сьогоднішнього дня генеральний директор компанії «Олівці-малювці» Кіндрат Перепелиця ніколи не вчиняв підло і нечесно. Його методи завжди були жорсткими, вимогливими, часом безкомпромісними, але завжди чесними й прозорими. Проте зараз на кону стояли його репутація, кар'єра і майбутнє їхнього бренду, який він розбудував роками, тому він повинен був усе те якось захистити...

Гудки тягнулися нестерпно довго, і Кіндрат навіть уже подумував обірвати зв'язок, але... Якраз тоді на тому кінці відповіли.

— О, Кіндрате! Здоров, друже! — пролунав веселий голос Максима. — Ти телефонуєш щодо виставки? Твої класичні банери серії «Еліт-Класик» вже додруковуються. Якість — бомба! Усе буде на вищому рівні, як ти любиш. Ввечері мої хлопці все запакують і вранці завезуть прямо в павільйон. Зараз почну робити «Канц-Вибух». Це щось новеньке? Я глянув одним оком…

Кіндрат відкашлявся, бо в його горлі раптом пересохло.

— Привіт, Максе. Так, я щодо виставки… е-е-е… слухай... тут така справа... я хотів попросити, — Кіндрат мимоволі озирнувся на двері, ніби боявся, що Химка зараз вбіжить в них разом зі своїм поросям. — Зупини поки що роботу над макетами для стенду «Канц-Бунт». Ми… е-е-е… вирішили перенести його на наступну виставку, яка відбудеться через місяць. Тільки це секрет. Нікому не розповідай! Навіть моїй креативній директорці Юхимії, якщо вона буде дзвонити і питати. Наступна виставка набагато престижніша! Тому це буде для неї сюрприз. Скажи їй, якщо подзвонить, що… е-е-е… ви не встигли. Або ще щось вигадай. 

На тому кінці зв'язку запанувала тиша, лише було чути, як десь на фоні гудуть друкарські верстати.

— Сюрприз? — з недовірою перепитав Максим. — Тобто ти серйозно пропонуєш мені, власнику найкращої друкарні в місті, збрехати клієнту, що моя друкарня не впоралася із замовленням і я щось там не встиг? Заради якогось вашого корпоративного сюрпризу? Кіндрате, ти ж знаєш, як я бережу свою репутацію! До того ж Павлина з вашого піар-відділу мені зранку вже всі вуха продзижчала про цей стенд.

Кіндрат відчув, що починає червоніти. Йому було соромно і гидко слухати свою брехню, але якщо вже почав, то мусив довести все до кінця.

— Максе, ти ж мене знаєш, хіба я коли-небудь підводив тебе чи просив про якісь дурниці? — вкрадливо почав говорити бос. — Це, гм, суто стратегічне рішення керівництва. Ця дівчина, моя креативна директорка, яка організовує цей стенд... е-е-е... Юхимія... вона дуже талановита, але дуже імпульсивна. Знаєш, схожа на капризну дитину, якій подавай все й одразу. Її проєкт «Канц-Бунт» — це справжня, як ти кажеш, бомба. І ми вирішили, що виставляти таку бомбу на завтрашньому фестивалі — це марнотратство. Через місяць буде ще одна крута виставка. От там ми цим новим проєктом і вистрілимо! Але якщо я скажу їй це зараз, то вона влаштує скандал, бо хоче всього і негайно. Тому нехай це буде наче технічна накладка. Я беру всю відповідальність на себе, якщо що...

Кіндрат навіть скривився від того, як легко і гладко з його вуст злітала ця брехня. Адже він, людина, яка не терпіла помилок і промахів, а тим більше брехні, у своїх підлеглих, зараз відверто саботував роботу власного креативного директора.

У телефоні почулося важке зітхання.

— Ох, Кіндрате, крутите ви там якісь інтриги у своїх «Олівцях», — протягнув Максим, здаючись. — Добре. Ми ж старі партнери, тому тільки для тебе. Я зупиню друк банерів і роздатки для «Канц-Бунту», і завтра вранці мої хлопці привезуть у павільйон тільки твій класичний стенд, а якщо твоя креативна директорка подзвонить і почне мене випитувати, то щось вигадаю. Але май на увазі, що з тебе пляшка дуже дорогого віскі, бо відмазуватися від розлючених жінок — це ще те випробування!

— З мене дві пляшки, Максе, щиро дякую. Ти мене дуже виручив. Бувай, — з полегшенням промовив Кіндрат і завершив розмову.