Розділ 5

Розділ 5

Наступний ранок Кіндрат їхав на роботу і мріяв, що все, що сталося вчора в його кабінеті, було просто його галюцинаціями або сном. От, може ж бути, що він трохи перепрацював і йому все це привиділося? Хоча перед очима так і поставав отой дурний бантик з дзвіночком на грудях Юхимії, який вчора його трохи схвилював. Ну, добре, добре, не бантик схвилював, а груди, тут вже ніде правди діти.

Кіндрат, як завжди, приїхав до офісу близько дев'ятої, впевненими кроками пройшов по коридору, насолоджуючись звичною класичною обстановкою свого чудового офісу, привітався кивком із секретаркою, яка сьогодні вже була на роботі, бо повернулася із відпустки, і відчинив двері свого кабінету.

Надія Кіндрата про те, що Юхимія була тільки сном, померла миттєво, судомно сіпнувшись наостанок під звуки ритмічної латиноамериканської пісні, яка голосно звучала в його кабінеті.

Юхимія була вже на місці. Вона бігала по кабінету й енергійно підстанцьовувала в такт запальній пісні, тримаючи в руці стос паперів і вивчаючи їх. На ній сьогодні були якісь неймовірні жовті штани-кльош і коротка біла футболка з написом «Усміхнись, бо буде гірше!» на грудях, до яких так і потягнувся одразу ж погляд Кіндрата. 

— О, Кіндер-сюрпризе! Привітики-віталочки! — радісно вигукнула вона, помітивши боса, і обдарувала його такою яскравою і щирою посмішкою, що Кіндратові мимоволі захотілося посміхнутися у відповідь. — А я тут уже з сьомої ранку генерую ідеї! Підготовка до оформлення мого стенду іде повним ходом!

— Доброго ранку, Юхиміє Едуардівно, — сухо відповів Кіндрат, намагаючись не дивитися на те, як звабливо вона підтанцьовує, похитуючи стегнами. — Попрошу вас вимкнути музику, о дев'ятій починається робочий день, — він зиркнув на годинник на стіні і побачив, що за десять хвилин буде дев'ята година, і вимогливо подивився на дівчину.

Химка скривилася, знизала плечима, але підійшла до свого столу, почаклувала там над ноутбуком і демонстративно одягнула рожеві навушники, очевидно, переключивши на них музику.

— А мені подобається працювати під музику! — сказала вона. — Тоді приходять класні ідеї! Але я розумію, що не всім це підходить. Тому будемо працювати в тиші, як ти й любиш, Кіндере.

— І прошу вас не називати мене неприпустимим прізвиськом, — скипів Кіндрат. — Я ваш начальник і не потерплю такого фамільярного звертання!

— Ой-ой-ой! Невже це тебе ображає? — загигикала Химка. — Добре, не буду. Принаймні, при інших людях, раз тебе це дратує. Але ми ж друзі, Кіндрате, чи не так? — підморгнула дівчина. — Мені просто важко дається твоє ім'я, я його весь час забуваю, тому і називаю найближчим словом, що спадає на думку. Кіндрат — Кіндер… Адже схоже, хіба не так?

Кіндрат спохмурнів і відвернувся на ці дурні слова, підійшов до свого столу, сів у крісло і відкрив свій ноутбук. І раптом відчув, що щось не так…

Щось підозріло сопіло, попискувало і порохкувало біля його ніг…

Бос опустив погляд униз і закляк. Біля його черевиків вовтузилося щось живе! Кіндрат спочатку не зрозумів, що це таке, тому що навіть у страшному сні не міг уявити ТАКОГО у своєму кабінеті! 

Це було маленьке вгодоване рожеве з чорними плямками поросятко, одягнене у маленький в'язаний зелений светрик із капюшончиком. Поросятко діловито товклося біля черевика Кіндрата і вже жувало шнурівку його дуже дорогого взуття, при цьому голосно і задоволено рохкаючи...