Розділ 3

Розділ 3

Наступні пів години у кабінеті панувала відносна тиша, якщо не зважати на монотонне дзижчання міні-вентилятора та енергійне шарудіння маркерів, якими Юхимія щось азартно малювала у своєму альбомі. Кіндрат намагався зосередитися на квартальному звіті, але його так і тягнуло подивитися на Юхимію, яка, розвалившись на своєму рожевому пуфі, так заглибилася у творчість, що зовсім не звертала увагу ні на що.

Аж раптом у двері кабінету генерального директора хтось постукав, потім вони прочинилися, і до Кіндрата зайшли двоє його співробітників. Першим протиснувся Григорій, огрядний і лисуватий чоловік, який обіймав посаду директора з корпоративного розвитку. Слідом за ним зайшла Павлина, директорка з маркетингу та піару.

— Доброго дня, Кіндрате Олеговичу, перепрошую, що відриваємо вас від роботи, але у нас катастрофа.., — почав Григорій і раптом замовк, побачивши рожевий здоровенний пуф, яскраво-жовтий стіл і епатажну незнайому дівчину, що розвалилася на тому пуфові. — Е-е-е... у вас тут… е-е-е… якісь перестановки? — запитав він здивовано.

— Доброго дня, Григорію Васильовичу, Павлино Іванівно, — сухо кивнув Кіндрат своїм підлеглим. — Це Юхимія. Гм. Донька Едуарда Вікторовича, власника нашої компанії, — трохи роздратовано представив свою нову помічницю Кіндрат, навмисно зробивши коротку паузу, щоб колеги усвідомили весь масштаб трагедії, яка на них звалилася. — І відсьогодні вона наш новий креативний директор. Юхиміє Едуардівно, познайомтеся, це Григорій Васильович, наш директор з корпоративного розвитку, і Павлина Іванівна, директорка з маркетингу.

Григорій чомусь зненацька почервонів, кивнувши Юхимії, а Павлина витріщилася на великого рожевого зайця, який сидів на столі.

— О, привітики-віталочки! Дуже приємно познайомитися! — Юхимія відкинула на підлогу свої ескізи, радісно підскочила і помахала їм рукою, а потім підійшла ближче. — Проходьте, Грицю, Павлинко! Що там у вас за катастрофа?

Григорій від такого фамільярного «Грицю» почервонів, як помідор, але, напевно, згадавши, що Юхимія є донькою власника компанії, промовчав і лише нервово відкашлявся. Павлина ж нарешті відвела ошелешений погляд від рожевого зайця, коротко зиркнула на дівчину, кивнувши, а потім поглянула на генерального директора.

— Кіндрате Олеговичу, у нас катастрофа з виставкою «Канц-Простір» — Адже цей творчий фестиваль брендів уже післязавтра! Ми маємо відкривати головний павільйон, преса буде, багато інвесторів і спонсорів, комісія з нагородження... Ми прийшли остаточно затвердити стенд і презентацію нашої нової лінії товарів, тому що ви наказали доробити, а строки вже піджимають треба запускати все в роботу…

Кіндрат серйозно кивнув, висунув шухляду і дістав товсту папку з давно надрукованими ескізами.

— Так, я отримав усе ще вчора, вже давно роздрукував, — бос відкрив папку і почав розкладати ескізи на столі. — Тепер мене все влаштовує, думаю, тут немає за що хвилюватися. Як і домовлялися, презентуємо нову лінію «Еліт-Класик». Ось ці преміальні шкіряні коричневі щоденники, ручки з позолотою і чорні візитниці мені подобаються найбільше. І слоган дуже підходить. «Традиції, що підкреслюють статус», — звучить дуже поважно. А сам стенд буде виконаний у темно-коричневих тонах.

Григорій радісно закивав, а Павлина навіть вичавила із себе щось схоже на посмішку.

— Так-так, чудово! Стабільно і солідно. Як завжди, — підтакнув Григорій.

— Та це ж справді катастрофа! — раптом пролунав дзвінкий голос із «ворожої» території.

Юхимія, теленькаючи дзвіночком на своєму топі, підбігла до Кіндратового столу, схопила кілька ескізів і почала їх розглядати.

— Які ще коричневі щоденники? Які чорні візитниці? — вона обурено витріщилася на Кіндрата, а потім перевела погляд на ошелешених Павлину та Грицька. — Ви що, збираєтеся на фестивалі представляти і продавати оці всі похоронні речі? Та молодь від вашого стенду втікатиме, як від геймерського монстра! Цей ваш «Еліт-Класик» — це ж повний треш!

— Юхиміє! — гарикнув Кіндрат, підводячись із-за столу. — Цей проєкт затверджений радою директорів! Я особисто розробляв концепцію! 

— Та це ж повна фігня! Вчорашній день! — парирувала Химка. — Я нічого не маю проти класики, але на таких виставках формується уявлення про те, чим саме займається фірма. Адже ми випускаємо у нашій компанії не лише чорні візитниці і похоронні блокноти, але і дитячі кольорові олівці, ручки, канцтовари для різного типу офісів, різні канцелярські прикольчики, та й взагалі чимало різних канцтоварів, які не вимагають статусу чи великих грошей, вони звичайні, але дуже і дуже цікаві, — дівчина підбігла до свого пуфа і підібрала із підлоги аркуш паперу. Це був її щойно намальований ескіз, який вона тицьнула Кіндратові прямо під ніс. — Ось що ми маємо показати! Можна назвати це лінією «Канц-Бунт»! Блокноти з голографічними обкладинками, скетчбуки з чорним папером і набором неонових лайнерів! Ручки у вигляді, гм, та хоч би й тих самих фламінго! — вказала вона на свого фламінго біля вікна, і всі присутні, наче загіпнотизовані, поглянули на птаха. — І стенд має бути яскравим! Замість нудних промов біля стенду ми поставимо діджея і зробимо зону, де кожен зможе розмалювати стіну балончиками! Це буде креативно і цікаво для відвідувачів виставки!

Кіндрат обурено поглянув на яскравий малюнок дівчини і просичав:

— Балончиками?! На престижному міжнародному фестивалі?! Та нас же звідти виженуть!