Розділ 1

Цей роман я присвячую одній своїй чудовій читачці, яка обожнює веселі історії. І якщо зараз ви подумали, що це про вас, то не помилилися. Ця книга справді для вас, моя люба! Насолоджуйтеся, хвилюйтеся, смійтеся й закохуйтеся разом із моїми героями!

Розділ 1

— Привітики-віталочки! — у прочинені двері запхалася чиясь яскрава і розфарбована в усі кольори веселки і неймовірно кучмата голова і широко та радісно посміхнулася. — Можна?

Кіндрат відірвав погляд від монітору і здивовано вирячив очі, потім згадав, що він бос великої й крутої компанії, і набурмосився. Його роздратувала навіть не неприпустима фамільярність власниці різнокольорової вихристої зачіски, а ця посмішка, яка була така весела і заразна, що й собі хотілося посміхнутися. Але ж він бос! Фу, про що він думає?! Ця клоунська посмішка роздратувала чоловіка. Така відверта фамільярність неприпустима в серйозному офісі! І взагалі, він ніколи не розумів таких зачісок, весь час кривився презирливо, коли бачив їх у жінок десь на вулиці. Здавалося, ніби в цієї незнайомки, що зазирнула нині до нього в кабінет, на маківці вибухнула фабрика з виробництва різнокольорової солодкої вати, але вибух не зник, в призупинився в польоті і завмер у просторі й часі…

Слідом за головою до ідеального кабінету великого боса протиснулася й уся інша частина незнайомки, і Кіндрат мало не осліп від какофонії кольорів. Дівчина мала такий епатажний  вигляд, що чоловік аж рота роззявив, знову на мить забувши про свою серйозність. На дівчині був червоний обтислий топ, обвішаний десятками якихось значків, де окремо виділявся великий рожевий бантик-значок по центру декольте, на якому висів малюсінький дзвіночок, що періодично теленькав. Але привертав увагу цей топ навіть не значками, а досить спокусливим бюстом, на який Кіндрат одразу ж звернув увагу. Чорна спідниця до колін, може, і пройшла б вимоги до чіткого офісного стилю строгого боса, але мала досить високий виріз, і побачивши спокусливе стегно, бос спохмурнів і швидко опустив очі нижче, на ще кошмарніші туфлі незнайомки. Вони теж, як і топ, були червоні. Але! “Боже, як вона ходить на таких підборах?”, — жахнувся чоловік, побачивши висоту шпильок. Поки великий бос в шоці вирячався на незнайомку, вона вже підійшла до його столу.

— Це ви Кінда... Кірда... Коротше, Кіндер-сюрприз? — безцеремонно запитала вона, розглядаючи його, мов якийсь музейний експонат. — Це ви ж генеральний директор фірми «Олівці-малювці»?, — і дочекавшись ошелешеного кивка Кіндрата, який все ніяк не міг прийти в себе і вичавити хоча б слово, важко зітхнула й незадоволено похитала головою. — Капець, хто взагалі вигадав таку назву для сучасної фірми? Я в ауті.

Дівчина скривилась, а потім дуже гучно, наче забиваючи цвяхи, поцокала на своїх височезних каблуках по бездоганному і дорогущому офісному паркету прямо до вікна, схопилася за ручку на рамі й почала її смикати, намагаючись відчинити вікно. А вікна в цьому офісі не відчинялися, напевно, останні років із п’ять, тому що у кабінеті стояла складна система клімат-контролю. Проте дівчину це, очевидно, геть не цікавило. Вона зосереджено та вперто смикала ручку, тягнула її на себе, але все марно.

Кіндрат нарешті зумів узяти себе в руки, і до нього повернувся дар мови. Він підвівся із-за столу і гнівно запитав: 

— А ви, власне, хто така? І чому вриваєтеся до мого офісу?!

— Я? — перепитала дівчина розсіяно, зовсім на нього не дивлячись і вперто займаючись вікном, знову смикнула ручку так, що у рамі вікна щось клацнуло. — Я ваш порятунок від банкрутства, шановний пане директоре! Чорт, як воно відчиняється, це вікно? Тут що, стоять якісь приховані замки?

— Негайно відійдіть від вікна! Воно спеціально закрите герметично, бо в нас скрізь кондиціонери! Хто вас взагалі сюди пустив? Я зараз покличу охорону! — Кіндрат ступив кілька кроків до вікна. — Залиште мій офіс!

І тут під рукою дівчини у ручці на рамі щось голосно хруснуло і вікно різко розчахнулося. До кабінету Кіндрата увірвався гамір з вулиці, геть порушивши його ідеальну офісну атмосферу, яку бос створював роками. Незнайомка, не звертаючи жодної уваги на обуреного генерального директора, перехилилася через підвіконня і загукала на все горло кудись униз, заглушаючи шум машин і азартно махаючи руками:

— Хло-о-о-опці! Сюди несіть! Третій поверх, великі скляні двері! Так, ми правильно приїхали! Тільки обережно там із коробками! І пуф першим давайте! Ага!

Кіндрат відчув, як усередині нього починає закипати гнів.

— Який ще пуф?! — він підлетів до дівчини, намагаючись відтіснити її від вікна поближче до виходу. — Дівчино, ви геть божевільна? Це мій офіс!  Офіс генерального директора фірми “Олівці-малювці” Кіндрата Перепелиці! Ви, очевидно, помилилися поверхом! Езотеричний кабінет у цьому будинку знаходиться, здається, на шостому чи восьмому.

— Що, серйозно? — зненацька обернулася й поглянула на нього дівчина зацікавлено. — Треба буде сходити туди, я колись цікавилася такими речами. Але ви знаєте, потім закинула, захопилася геть іншим. Так! Я бачу що ви ще нічого не зрозуміли! Розказую! — дівчина пройшлася по кабінету розглядаючи його хазяйським оком. — Я, Кіндер-сюрпризе, тепер буду з вами тут працювати! Дозвольте представитися, — вона широко посміхнулась і елегантно поправила свою кучмату зачіску, — Я новий креативний директор вашої фірми. Тобто, вже нашої. Мене звати Юхимія. Для друзів — Химка. Але ви поки що мені не друг, шановний генеральний директоре Кіндрате Перепелиця, тому для вас я — Юхимія! І ми з вами будемо ділити цей здоровенний кабінет на двох! Тому хлопці зараз сюди принесуть мої речі.