90 Корделія Фокс

Я мовчала ще кілька секунд після слів матері, намагаючись усвідомити все, що щойно почула.
Ім’я Корвіуса відлунювало в голові, не даючи зібратися з думками.

Давня історія, яка завжди здавалася лише частиною старих записів і застережень, раптом стала чимось реальним і небезпечним.

Тепер це вже не були просто легенди чи забуті сторінки з книг, які я колись переглядала з цікавості.
Це стало нашою проблемою.

Я повільно видихнула, відчуваючи, як напруга цього дня нарешті дається взнаки. Усе відбувалося занадто швидко.

Викрадення відьом, дивна скринька, темний кристал, напад на ковен… і тепер це. Я підняла погляд на матір. Вона виглядала так само зібрано, як і під час бою, але я знала її достатньо, щоб помітити приховану тривогу в її очах.

Мою матір важко було чимось злякати, і якщо навіть зараз була настороженою, значить, ситуація справді була надзвичайно  серйозною і небезпечною.

— Це не може бути випадковістю, — тихо сказала я. — Усі ці викрадення… вони готуються до ритуалу.

Мати кивнула.

— Саме так.

Її голос був спокійним, але в ньому відчувалася звична твердість, до якої я звикла з дитинства. Я на мить заплющила очі.

Цей день видався надто важким. І я чітко розуміла, що це лише початок. Я перевела погляд на Дерека. Він стояв поруч, уважно слухаючи кожне слово, і навіть зараз виглядав зібраним і впевненим у собі.

Його присутність дивним чином допомагала мені триматися, не дозволяючи страху взяти гору. Моя мати теж подивилася на нього.

— Ви з’явилися вчасно, ваша світлосте, — сказала вона. — Інакше наслідки цього нападу могли бути значно гіршими.

Її погляд став трохи м’якшим, хоча в голосі все ще звучала звична стриманість.

— Дякую вам за допомогу, - промовила верховна відьма.

Я здивовано підняла брови. Почути подяку від неї було… незвично. Дерек спокійно кивнув.

— Це було необхідно, — відповів він.

Після короткої паузи герцог додав:

— І це лише початок.

Я ледь помітно усміхнулася. Саме це я й думала. Я знову подивилася на матір.

— Ми не можемо залишити це так, — сказала я. — Якщо хтось намагається зруйнувати печать, то зупинити їх потрібно якомога швидше.

Мати уважно поглчнула на мене. У її погляді з’явилося щось нове. Не лише суворість чи звичний контроль. Щось схоже на… схвалення.

— Я згодна, — сказала вона. — І саме тому нам доведеться співпрацювати.

Я відчула, як напруга між нами трохи послабилася. Це було дивно. Після всього, що було між нами раніше, я зовсім не очікувала, що ми зможемо так просто стояти в одній кімнаті і обговорювати спільні дії.

Але зараз це вже не мало значення. На кону стояло занадто багато. Я кивнула.

— Ми допоможемо, — сказала я впевнено. — І зробимо все, щоб не допустити цього.

Дерек підтримав мене коротким поглядом.

Мати повільно схилила голову і поглянула на мене.

— Тоді діємо разом, — сказала вона.

Я відчула, як всередині поступово з’являється рішучість, але страх нікуди не зник. Але тепер поруч із ним з’явилося дещо сильніше.

Я знала, що попереду нас чекає щось дуже небезпечне. І водночас розуміла, що ми маємо зробити все, щоб не дозволити цьому статися.