85 Корделія Фокс

Чорний кристал і стара книга лежали на столі, але мені здавалося, що вони займають набагато більше місця, ніж насправді.

Від них виходила важка, холодна магія, яку я відчула ще в ту мить, коли Дерек відкрив скриньку.

Вона була густою, темною і неприродно старою, ніби ці речі зберігали в собі щось таке, що давно мало залишитися лише в забутих легендах.

Я дивилася на кристал і намагалася згадати, де саме вже бачила щось подібне. Спогад з’явився поступово, ніби хтось повільно перегортав сторінки моєї пам’яті.

Кілька років тому я натрапила на один старий запис у бібліотеці ковену. Тоді я читала про заборонені ритуали і темні магічні артефакти, створені магами, які давно зникли або були знищені.

У тій книзі згадувався кристал, дуже схожий на той, що лежав переді мною. І саме ця думка змусила мене відчути, як у грудях повільно наростає холодний страх.

Якщо моя здогадка була правильною, то все це означало набагато більше, ніж ми думали.

Я повільно вдихнула, намагаючись заспокоїтися, але це майже не допомогло. Такі речі не з’являються випадково, і вже точно не опиняються в схованці звичайної відьми без дуже вагомої причини.

Було дуже мало людей, які могли знати щось про подібні артефакти. І мені зовсім не подобалося те, що я прекрасно знала одну з таких людей.

Моя мати. Верховна відьма східного ковену. Я відчула, як напружуються плечі, коли ця думка остаточно сформувалася у моїй голові.

Звертатися до неї за допомогою мені хотілося найменше на світі. Наші розмови ніколи не були легкими, а остання зустріч взагалі закінчилася так, що після неї я поклялася собі ще дуже довго не з’являтися в ковені.

Спогад про той день сплив у пам’яті настільки чітко, що я мимоволі важко зітхнула.

— От же ж… — тихо пробурмотіла я і тихо вилаялася.

Дерек, який стояв поруч, одразу звернув на це увагу. Я ще раз глянула на кристал і книгу, відчуваючи, як темна магія повільно розтікається по кімнаті, ніби нагадуючи про те, що зволікати не можна.

На кону стояло занадто багато. Якщо ці речі опинилися в руках тих магів у масках, то наслідки могли бути жахливими.

Я обережно закрила кришку скриньки, відгороджуючись хоча б від вигляду цих речей, після чого повернулася до Дерека.

— Нам потрібно поговорити з моєю матір’ю, — сказала я, намагаючись, щоб мій голос звучав спокійно.
Він уважно подивився на мене.

— Ти впевнена, Корделіє?

Я кивнула у відповідь.

— Якщо хтось і знає правду про такі речі, то це вона.

Мені зовсім не хотілося визнавати це вголос, але я розуміла, що іншого вибору в нас немає.
Я зробила крок ближче до нього.

— Перемісти нас у східний ковен, — сказала я тихіше. — Нам потрібно зустрітися з верховною відьмою.

Дерек кілька секунд дивився на мене, ніби оцінюючи, наскільки серйозною є ситуація. Потім він мовчки кивнув.

Герцог узяв скриньку зі столу і притримав її однією рукою, а іншою обійняв мене, міцно притиснувши до себе.

Я відчула тепло його рук і мимоволі видихнула. Навіть попри все, що чекало нас попереду, ця мить дивним чином допомогла мені зібратися з думками.

Дерек опустив погляд на своє зап’ястя, де під шкірою ледь помітно проступав контур магічного татуювання.

Я знала, що йому потрібно лише кілька секунд, щоб налаштуватися на перенесення. Навколо нас повільно почала збиратися магія.

Я заплющила очі, готуючись до переміщення. І подумки вже уявляла нашу майбутню зустріч із жінкою, яку я не бачила так довго.

Зустріч, якої я насправді зовсім не хотіла.