83 Корделія Фокс

Магічний перенос цього разу тривав лише мить, але коли простір навколо нас знову став нерухомим, я відчула знайоме тепло кам’яних стін родового маєтку Блейків.

У коридорах панувала нічна тиша, яку іноді порушував лише слабкий тріск полін у камінах. Дерек не зупинявся.

Він коротко глянув навколо, переконавшись, що поруч немає слуг, після чого повів мене до свого кабінету.

Його кроки були швидкими, але водночас стриманими, ніби він не хотів привертати зайвої уваги навіть у власному домі.

Мені це здалося розумним. Якщо наші вороги справді мають шпигуна серед людей герцога, то краще поки що не показувати, що саме ми знайшли.

Кабінет Дерека зустрів нас м’яким світлом кількох магічних ламп. На масивному письмовому столі лежали папери, кілька старих книг і чорнильниця, яку, схоже, господар залишив там ще вдень.

Дерек підійшов до столу і обережно поклав на нього невелику скриньку, яку ми принесли з будинку викраденої відьми.

Я зупинилася поруч, відчуваючи, як усередині повільно зростає хвилювання. Ми обидва прекрасно розуміли, що саме ця річ могла пояснити дуже багато.

Герцог кілька секунд уважно розглядав скриньку, після чого спробував відкрити її звичайним способом.
Кришка навіть не ворухнулася.

Дерек злегка нахмурився і провів пальцями по різьбленій поверхні, ніби шукаючи прихований замок.
Потім він тихо промовив закляття.

Скринька залишилася нерухомою.

— Цікаво, — тихо сказав він.

Я нахилилася трохи ближче, уважно вдивляючись у темне дерево. Саме тоді я помітила тонку лінію символів, вирізьблених біля краю кришки.

Вони були настільки непомітними, що з першого погляду їх легко можна було прийняти за звичайний орнамент.

Але я одразу зрозуміла, що це таке.

— Зачекай, — тихо сказала я.

Дерек підняв на мене погляд.

— Що таке?

Я провела пальцями по символах.

— Це відьомська печать.

Герцог уважно подивився на різьблення.

— І що це означає?

— Це означає, що скриньку зачинила відьма.

Я на мить замовкла, намагаючись згадати правильну послідовність символів. Такі печаті створювалися для того, щоб захистити важливі речі від сторонніх.

Вони легко піддавалися лише тій магії, яка була схожа за природою на магію власниці. Я заплющила очі, зосереджуючись.

Потім обережно поклала долоню на кришку і тихо прошепотіла кілька слів древньою мовою. Магія відгукнулася майже одразу.

Під моєю рукою пробігла ледь відчутна хвиля тепла, а вирізьблені символи на мить засвітилися м’яким зеленуватим світлом. Через секунду пролунав тихий клац. Я відкрила очі.

— Спробуй тепер, — сказала я.

Дерек обережно підняв кришку. Скринька відчинилася без жодного опору. Ми обидва одночасно зазирнули всередину.

І саме в цю мить я відчула, як щось холодне стискає мені груди. У скриньці лежало всього дві речі. Першою був темний кристал.

Він виглядав майже чорним, але в його глибині повільно рухалися ледь помітні темні відблиски, ніби всередині ховалася жива тінь.

Поруч із ним лежала книга. Стара, важка, із темною обкладинкою, на якій були вирізані складні магічні символи.

Мені вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що це таке. Я відчула, як по спині пробіг холод.

Моя рука мимоволі відсмикнулася від столу, а сама я зробила кілька кроків назад. Серце раптом почало битися швидше.

— Корделіє? — тихо сказав Дерек.

Я дивилася на кристал і книгу так, ніби вони могли ожити просто на моїх очах. Страх повільно, але впевнено піднімався всередині мене.

— Це… — мій голос на мить зірвався, але я змусила себе продовжити. — Це книга ритуалів.

Дерек перевів погляд зі мною на стіл.

— І що з нею не так?

Я ковтнула повітря, намагаючись опанувати себе.

— Це не звичайні ритуали.

Мій погляд знову впав на чорний кристал. І страх у грудях лише посилився.

— Дереку… — тихо сказала я. — Це темна магія.