82 Дерек Блейк

Нічна вулиця була тихою і майже порожньою, коли ми з Корделією підійшли до потрібного нам будинку.

Слабке світло ліхтарів ледве торкалося кам’яних стін, а темні вікна виглядали так, ніби сам будинок не бажав розповідати про те, що сталося тут кілька годин тому.

Я зупинився біля дверей і на мить прислухався до навколишньої тиші. Ні кроків, ні голосів, ні сторонньої магії, яка могла б видати присутність небажаних свідків.

Переконавшись, що вулиця справді порожня, я підняв руку і тихо прошепотів закляття. Стара дерев’яна клямка тихо клацнула.

Двері повільно відчинилися, пропускаючи нас усередину. У будинку панувала темрява, густіша, ніж на вулиці.

Вона здавалася майже відчутною, ніби кімнати все ще зберігали тінь того хаосу, який влаштували тут викрадачі.

Я обережно зачинив двері за нашими спинами.

— Світло запалювати не будемо, — тихо сказала Корделія.

Я й не збирався цього робити. Відьмочка вже дістала зі своєї сумки невеликий флакон із темного скла. Рідина всередині ледь помітно відсвічувала у темряві.

— Це допоможе нам бачити, — пояснила вона, відкриваючи флакон.

Вона зробила невеликий ковток, після чого передала флакон мені. Запах у зілля був різкий, але я не став вагатися і також випив невелику кількість.

Ефект з’явився майже одразу. Темрява навколо стала світлішою, предмети поступово набули чіткіших обрисів, і вже за кілька секунд я міг без особливих зусиль розрізняти меблі, стіни і навіть розкидані на підлозі книги.

Корделія тихо задоволено видихнула.

— Тепер можна починати.

Я уважно спостерігав за нею, поки вона повільно рухалася кімнатою. Відьмочка дивилася на будинок зовсім інакше, ніж мої агенти.

Її погляд ковзав по стінах, полицях, меблях і навіть по камінній кладці так уважно, ніби вона читала невидимий текст.

Вона зупинилася біля старої скрині, яка стояла біля стіни. Я бачив, як вона провела пальцями по кришці, а потім обережно відсунула її.

Всередині було порожньо. Корделія тихо зітхнула, але нічого не сказала.

Після цього вона підійшла до каміна і уважно оглянула кам’яну полицю. Один із каменів справді виглядав трохи інакше за інші, і я одразу зрозумів, чому вона звернула на нього увагу.

Відьмочка натиснула на нього, і невелика частина кладки ледь помітно зрушилася. За нею виявилася вузька порожнина. Але і там нічого не було.

Я відчув, як у мені починає зростати розчарування. Якщо викрадачі вже знайшли всі схованки, наша нічна подорож могла виявитися марною.

Та Корделія, схоже, так не думала. Вона повільно обійшла кімнату ще раз, зупинилася біля стіни з декоративною панеллю і уважно провела долонею по різьбленому орнаменту.

— Ось тут, — тихо сказала вона.

Я підійшов ближче. Відьмочка натиснула на ледь помітну виїмку в дереві, і панель тихо відсунулася вбік.
За нею ховалася невелика ніша.

І в цій ніші стояла маленька дерев’яна скринька. Я відчув, як у грудях прокинувся справжній інтерес.

— Схоже, викрадачі не знайшли її, — тихо сказала Корделія.

Я обережно дістав скриньку і зважив її в руці. Вона була невеликою, але досить важкою для своїх розмірів.

— І це означає, що ми дізнаємося щось раніше за них, — відповів я.

Я ще раз швидко оглянув кімнату, після чого рішуче похитав головою.

— Відкривати її тут не будемо.

Корделія підняла на мене зацікавлений погляд.

— Чому?

— Якщо хтось все ж спостерігає за будинком, я не хочу затримуватися тут довше, ніж потрібно.

Вона кивнула. Це була розумна думка. Я заховав скриньку під плащем, після чого ми тихо вийшли з будинку.

Я знову скористався закляттям, щоб замкнути двері, залишивши все так, ніби сюди ніхто й не заходив.

Коли ми відійшли трохи далі від будинку, я знову обійняв Корделію, готуючись до переносу.

— Сподіваюся, в цій скриньці є відповіді, — тихо сказала вона.

Я лише усміхнувся.

— Дуже скоро дізнаємося.

Наступної миті простір навколо нас знову закрутився у знайомому магічному вихорі.

І вже за кілька секунд ми стояли в родовому маєтку Блейків, тримаючи в руках річ, яка могла хоч щось нам пояснити або дати якусь підказку.