81 Корделія Фокс

Повернення до родового маєтку Блейків виявилося значно спокійнішим, ніж я очікувала.

Після напруженого огляду будинку викраденої відьми мені здавалося, що Дерек одразу накаже повертатися назад і продовжувати пошуки, але герцог вирішив діяти обережніше.

Ми повечеряли в невеликій їдальні, де зазвичай вечеряли лише найближчі люди Дерека. Слуги поводилися тихо і непомітно, ніби відчували, що господар сьогодні не в настрої для зайвих розмов. Я кілька разів ловила себе на тому, що спостерігаю за герцогом.

Зовні він виглядав цілком спокійним. Розмовляв зі мною, цікавився, чи подобається мені вечеря, навіть жартував про те, що його кухарі намагаються зіпсувати мене надто хорошою їжею.

Але я вже достатньо добре знала Дерека Блейка, щоб розуміти: він напружений. Його думки весь час поверталися до того будинку, де ми сьогодні були.

Після вечері ми перейшли до вітальні, де нам подали чай. Теплий аромат трав трохи заспокоював, але очікування все одно залишалося відчутним.

Ми обидва прекрасно розуміли, що ця пауза потрібна не для відпочинку, а для того, щоб переконатися: якщо за нами хтось спостерігає, то зараз він вирішить, що на сьогодні ми вже закінчили свої справи.
Саме тому Дерек одразу сказав, що карету використовувати не будемо.

— Якщо за нами стежать, — пояснив він, дивлячись на мене поверх чашки, — карета тільки приверне увагу.

Я кивнула. Чесно кажучи, мені і самій не хотілося їхати через усе місто в темряві, ризикуючи, що хтось помітить наш маршрут.

На щастя, у герцога була інша ідея. Ще вдень він коротко згадав, що встиг зробити нові магічні татуювання миттєвого переносу. Я не стала тоді розпитувати подробиці, але тепер зрозуміла, що саме він мав на увазі.

Коли ми допили чай і переконалися, що в маєтку все спокійно, я піднялася зі свого місця.
Спершу я зайшла до кімнати, де залишила свої речі, і взяла невелику шкіряну сумку із зіллями.

Після всього, що відбувалося останнім часом, я не збиралася вирушати на нічний огляд без найнеобхідніших запасів.

Кілька флаконів із вибуховим зіллям, протиотрута, порошок для швидкого запалювання світла і ще кілька дрібниць, які могли стати у пригоді.

Перекинувши сумку через плече, я накинула темний плащ і повернулася до вітальні.

Дерек уже чекав на мене. Він стояв біля каміна, задумливо дивлячись на вогонь. Коли я підійшла ближче, герцог підняв погляд і уважно оглянув мене.

— Готова? — запитав він.

— Завжди, — відповіла я, ледь усміхнувшись.

Дерек зробив крок назустріч і раптом обійняв мене. Його руки міцно обхопили мене за плечі, а сам він притис мене до себе так близько, що я відчула тепло його тіла навіть крізь плащ.

— Тримайся міцніше, Фокс, — тихо сказав він.

Я слухняно обійняла його у відповідь. За останні дні я вже кілька разів користувалася магічним переносом, але кожного разу це відчувалося трохи дивно.

Наступної миті все навколо раптово змінилося. Повітря ніби стиснулося, простір перед очима закрутився у швидкому вихорі світла і тіней, а під ногами на мить зникла опора.

Я інстинктивно сильніше притиснулася до Дерека, відчуваючи, як його руки ще міцніше обіймають мене.

Світ навколо обернувся, змішався і на мить перетворився на суцільний потік руху. А потім усе так само раптово зупинилося.

Холодне нічне повітря торкнулося мого обличчя. Я повільно відкрила очі і одразу впізнала знайоме місце.
Ми стояли неподалік від потрібного будинку. Навколо було тихо, темні вікна будинків дивилися на порожню вулицю, а слабке світло ліхтарів ледь освітлювало дорогу.

Дерек не поспішав відпускати мене. Він ще кілька секунд уважно вдивлявся в темряву, ніби перевіряючи, чи немає поблизу сторонніх.

Лише після цього герцог повільно послабив обійми.

— Схоже, ми тут самі, — тихо сказав він.

Я кивнула, переводячи погляд на темний будинок. Тепер нам залишалося з’ясувати, чи справді там залишилося щось, що так старанно шукали ворожі маги.