74 Дерек Блейк

Поспікувавшись зі своїм кузеном і обговоривши з ним деякі важливі справи, я вирішив порозмовляти з Корделією, бо розумів, що вона швидше за все хвилювалась через те, що сталося  принцем, хоч і не показувала вигяду.

За той час, що ми спілкувались з Корделією Фокс, я вже встиг помітити те, що ця відьмочка була значно вразливішою, ніж здавалась на перший погляд.

Підійшовши до дверей її кімнати, я почув тихий плач і схлипування. У мене аж серце стислося до болю.

Я забув про елементарну ввічливість, і не постукавши, увірвався в кімнату до своєї відьмочки.

Я навіть не відразу помітив Корделію, бо вона сиділа на підлозі і гірко плакала, обійнявши коліна руками.

- Корделіє, що сталося? Чому ти плачеш? У тебе щось болить?  - Почав допитуватися я, опустившись на підлогу поряд із відьмочкою.

- Ти чому не сказав мені про своє високе походження, Дереку? - Хлипаючи, запитала Корделія.

- Бо це не мало жодного значення, - відповів я, обійнявши свою зеленооку плаксійку.

- Мало! Ще й яке значення! - Обурилась Фокс і заплакала ще більше.

Я бачив, що відьмочка зараз не втому стані, щоб розмовляти про щось зі мною, тому дав їй можливість виплакатись, що вона швидше заспокоїась.

Діставши з кишені носову хустинку, я віддав її Фокс. Я просто був поряд, гладив її волосся, спину і тендітні плечі.

- Ти вже трохи заспокоїлась, Корделіє? - Поцікавився я, помітивши, що відьмочка притихла.

- Так...

- Тоді поясни мені те, чому ти зараз так гірко плакала, - попросив я, поцілувавши відьмочку в скроню.

- Дереку, якщо раніше між нами була прірва, то тепер - це справжня безодня.

- Чому? - Нічого не розуміючи, запитав я.

- Як це чому? Ти - племінник самого короля і один із претендентів на престол нашого королівства, а я... Я - звичайна відьма... Розумієш, Блейку? - важко зітхнувши, промовила відьмочка і закусила нижню губу.

- Корделіє, все це дрібниці, які для мене не мають жодного значення, - відповів я, взявши дівчину за крихітну ручку і приклавши її до свого серця.

- Але ж... - Спробувала заперечити мені відьмочка, але я не дав їй цього зробити.

- Відчуваєш, Корделіє? Це б'ється моє серце і воно б'ється тільки для тебе. Ти - найдороще і найцінніше, що є в моєму житті. Мене ніколи не цікавив трон. Я просто хотів бути щасливим, а це можливо тільки поряд з тобою. Тому я нікуди тебе не відпущу від себе навіть, якщо тисячу разів буду безсовісним егоїстом, але я готовий боротися за наше з тобою щастя і майбутнє. Ти зі мною, Фокс?

- Так, я з тобою, Блейку, - відповіла відьмочка і ледь помітно усміхнулась.

Я міцніше притис її до себе і палко поцілував. 

- Тепер все добре, Корделіє? Ти більше не будеш сумувати і хвилюватись через це? - Запитав я, погладивши відьмочку по щоці.

- Не буду... Тобі казали, що ти - нестерпний егоїст, Блейку?

- Так... І не раз. Мені про це колись казала одна капосна, зеленоока відьмочка, - сміючись, відповів я.