71 Корделія Фокс

Дерек викликав когось із своїх темних агентів і доручив їм надійно заховати мою знайому відьму із ковену, який очолювала моя мамця.

Розібравшись з усім цим, герцог Блейк сів в карету, де я на нього чекала з великим нетерпінням.

- Вибач, Корделіє, я думав, що впораюсь з усім значно швидше... Я розумію, що ти стомилась і хочеш відпочити...

- Все добре, Дереку. Тобі немає за що вибачатись. Я все чудово розумію, - відповіла я.

- Фокс, я й не знав, яка ти страшна в гніві. Ледь не прибила ту відьму, - сказавши це, Дерек Блейк притяг мене до себе і міцно обійняв.

- Тепер, Блейку, ти знаєш про те, що мене краще не злити, а то буде страшна печаль, - відповіла я, посміхнувшись.

- Корделіє, ти можеш поспати поки ми їдемо. У тебе сьогодні був надто насичений день, - говорячи це, герцо поцілував мене у скроню.

Схоже, що я, і справді, сьогодні неймовірно стомилася, бо тільки поклала свою мудру голову на плече Дерека, як відразу заснула.

Прокинуласть я посеред ночі від жахіття, що мені наснилося. У своєму сні я так чітко бачила тих клятих виродків, що прийшли за мною, ніби це все відбувалося в реальності.

Щоб заспокоїтись, я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, але це мало чим мені допомогло, тому я встала з ліжка, щоб сходити до себе в лабораторію і взяти там заспокійливе зілля.

Не вистачао ще на якусь психічку - істеричку перетворитися...

Накинувши на себе халат, я вийшла з кімнати і попрямувала до сходів. Неподалік від мене почувся якийсь шум і я зупинилася, затамувавши подих, і прислухалася.

Простоявши на місці кілька секунд, я рушила далі, бо нічого більше не почула. Але варто мені було зробити кілька кроків, як шум почувся знову.

Сто тролів та ельфів! Та що це вже коїться?! Скільки можна тріпати мені нерви?! Вони у мене і так вже добряче витріпані...

Спустившись ходами на перший поверх, я вже збиралась попрямувати у підвальні приміщення маєтку Блейків, в одному з яких знаходилась моя лабораторія, коли знову почувся якийсь шум.

Я завмерла на місці і почала роззиратись довкола. Наступної миті я помітила якусь дуже підозрілу тінь, що прошмигнула на кухню.

Стоп! А якщо це зловмисник, який планує отруїти наші продукти харчування? Цього нам тільки не вистачало зараз для повного щастя.

Намагаючись рухатись безшумно, я дісталась до кухні і дуже обережно зазирнула в привідкриті двері.

Драконячі кігті і хвости! Це ще хто такий і чого йому треба? Ну дарма ти сюди припхався, паскуднику...

Я тобі зараз таке влаштую... Відчувши мою присутність, підозрілий незнайомець, озирнувся на мене.

Цей негідник навіть рота відкирив, щоб щось сказати, але я не дала йому цього зробити, кинувшись на нього.

Не вистачало ще, щоб цей клятий зловмисник якесь капосне і небезпечне закляття промовив.

Наступної миті підозрілий тип вже корчився на підлозі в кухні і стогнав. Я вирішила не давати йому жодного шансу напасти на мене чи втекти і приклала цього гада сильним відьомським закляттям.

Від чого негідник взвив від болю і відключився. Побачивши, що цей гад втратив свідомість, я видихнула з полегшенням.

О! Точно! Треба на нього ще й магічні пути наслати, щоб не брикався.