70 Дерек Блейк

Хоч ідея Корделії про візит до тієї відьми, що наклала прокляття на Дункана Деміора, мені дуже і дуже не подобалась, але відмовити її я не зміг.

Корделія стверджувала, що завтра ця клята паскуда втече кудись, а сьогодні у неї ще не буде на це сил, тому потрібно було поспішати.

Єдине, що я міг зробити - це бути поряд з нею і підстрахувати та захистити її.

Корделія Фокс сказала кучеру їхати в не надто спокійний квартал міста, де водилося багато підозрілих особистостей.

Моя вперта відьмочка наказала зупинити карету біля невеликого кам'яного будинку. Вона взагалі хотіла, щоб я залишився в кареті, але тут вже вперся я. 

Ще чого? Так я і відпустив цю зеленооку біду саму додому до якоїсь небезпечної відьми...

Коли ми з Корделією підійшли до дверей потрібного будинку, то відьмочка не стала стукати, а просто вибила їх за допомогою якогось свого закляття.

- Ах, ти ж падлюка чорнорота! Як ти посміла наслати на дитину таке страшне прокляття?! Ти геть з мізками розпрощалась?! - Почала лютувати Корделія Фокс, щойно опинилась в будинку.

- Я не... - спробувала щось сказати висока, вродлива блондинка в чорній сукні, але не встигла.

- Та, щоб тебе підняло і добряче  гепнуло десять разів! - Сердито крикнула Фокс.

Відразу після цього блондинку, і справді, підняло в повітря і гепнуло об підлогу. Я не розумів, що то була за невидима сила, але виглядало це небезпечно.

Відьму кілька разів ось так кидало. Я попросив Корделію зупинитись, бо злякався, що вона перестарається зі своїм покаранням.

- Нічого цій підлій жабі не станеться! Відьмі таким не зашкодиш сильно. Крім того, я не можу відмінити власне прокляття. Ото поки цю бісову падлюку  отак не гепне десять разів, то нічого не вийде.

Коли прокляття Корделії перестало діяти, вона підійшла до блондинки, що лежала на підлозі і важко дихала, та добряче штовхнула її ногою під бік.

- Сібея, навіщо ти скористалась смертельним закляттям? Ти хоч уявляєш, що ти накоїла?! - Суворо запитала Корделія.

- Я не хотіла цього робити! Мене змусили, - стогнучи, відповіла блондинка, намагаючись сісти.

- Змусили? Тебе? Хто може змусити відьму з такою силою?

- Їх було багато... То були маги в сірих плащах і масках... Я не бачила їхніх облич... Вони поставили мене перед вибором... Або я виконую їхні накази, або вони знищать мене. Спершу я намагалась протистояти їм, але ті потвори мало не відібрали мою магічну енергію... Тоді я злякалась і здалась...

- Маги в плащах і в масках... Коли вони прийшли до тебе, відьмо? - Запитав я, бо був шокований тим, що тільки що почув.

На скільки мені було відомо, молодший брат Кейна Деміора захворів ще три роки назад. Невже наші вороги діяли ще тоді?

- Приблизно три роки назад... Після того випадку я хотіла втекти із столиці і заховатися в якійсь глушині, бо дуже тоді злякалась... Але щойно я спробувала це зробити, мене спіймали і наказали залишитись тут. Потім я ще кілька разів виконувала їхні накази. Я досі кожного дня живу, боячись, що ті виродки з'являться знову...

- Що вони хотіли, аби ти зробила? - Запитав я, суворо дивлячись на відьму.

- Я відьма - проклятійниця... Тому вони звертались до мене за тим, щоб я наслила прокяття на певних людей...

- Ти пам'ятаєш імена тих, кого прокляла? - Поцікавилась Корделія

- Ні... Ате точно пам'ятаю, що то були два чоловіки і жінка, - важко зітхнувши, відповіла відьма.

- Швидко візьми самі необхідні речі. Якщо я зараз не заберу тебе звідси, то вони прийдуть за тобою, щоб замести свої сліди і прибрати зайвих  свідків, - сказав я, намагаючись перевірити магією територію довкола будинку.