69 Корделія Фокс

Поки ми йшли до кімнати Дункана, Кейн розповідав мені про те, як слід поводити себе поряд з ним, щоб не налякати і не спровакувати.

Обережно постукавши в двері, Кейн відчинив їх. Я побачила симпатичного, але дуже блідого хлопця, що лежав на ліжку. 

Дункан був дуже схожий на свого старшого брата. Одного погляду на нього мені вистачило, щоб побачити сліди дуже небезпечного прокляття, що мучило бідолашного хлопця вже тривалий час. 

Я навіть впізнала магію тієї відьми, що наклала його. Мої руки самі собою стислися в кулаки. Ну ця падлюка у мене отримає...

- Привіт, Дункане. До тебе прийшли гості. Дерека ти вже знаєш, а це його наречена - Корделія Фокс. Вона відьма і дуже талановита зіллєварка.

- Привіт, - ледь посміхнувшись, сказав хлопчина.

Наступної миті я відчула сильний спалах темної магії і в нас полетіла досить небезпечна темна куля. Кейн вчасно знищив її.

- Вибачте... Я не можу це контролювати, - промовив Дункан, сідаюи в ліжку.

- Все добре, Дункане. Не хвилюйся про це. Я вже зрозуміла, що з тобою відбувається і хочу допомогти. Зараз я прочитаю кілька заклять. Нічого не бійся і довірся мені. Зможеш? - Промовила я, сівши на ліжко поряд з хлопцем .

Я намагалась не робити різких рухів і не нервувати, щоб не спровакувати його на новий викид магії.

- Так, зможу, - відповів Дункан.

- Ти дуже сміливий і сильний молодий чоловік. А ще дуже гарний. Незабаром дівчата будуть бігати за тобою табунами. Ти дозволиш мені взяти тебе за руку? - посміхнувшись, промовила я.

- Так, - відповів хлопець і простягнув мені свою руку.

Коли я взяла її, магія хлопця знову збурилась. Але його брат все владнав і ніхто з нас не постраждав.

Заплющивши очі, я сконцентрувалась і відчула магічний знак його прокляття. Воно було дуже сильним і небезпечним.

Дункан досі був живим тільки завдяки своїй надзвичайно сильній темній магії. Але я не знала того, скільки б ще він так зміг протриматись.

Активувавши свою відьомську магію, я атакувала нею прокляття. В цей момент я побачила перед очима ту відьму, що наслала його. Вона кричала, бо їй було боляче. 

Ця паскуда відчула моє магічне втручання, а скоро я ще й навідаюсь до неї у гості і дізнаюсь про те, навіщо вона вирішила нашкодити Дункану Деміору.

Через деякий час я змога  розірвати, до біса, те прокляття. Жахливий біль сковував і моє тіло, бо та клята падлюка намагалась мені протистояти, але марно. 

Бо моя магія виявилася значно сильнішою і перемогла. Важко дихаючи, я відпустила руку хлопця.

Піднявшись на ноги, я мало не впала, але Дерек вчасно мене підхопив.

- Я змогла зняти з Дункана прокляття. Тепер з ним все буде добре. Завтра я передам Дереку зілля, щоб швидше поставити на ноги хлопця. Сьогодні Дункан буде спати.

- Я навіть не знаю, як тобі дякувати, Корделіє, - розгублено промвив граф Кейн Деміор.

- Не думай про це, Кейне. Я просто хотіла допомогти.

Коли ми з Дереком попрощались з моїм братом, він хотів відвезти мене додому, але я заперечила

- Дереку, я маю побачитись з цією гадиною, - вперто сказала я.

- Завтра побачишся, Фокс. Ти ж ледь на ногах стоїш...

- Завтра вона вже втече. Тому я маю навідатись до неї саме сьогодні.