68 Дерек Блейк

- Корделіє, ти не маєш цього робити! Кейн сказав тобі те ж саме. Це дуже погана ідея, - невдоволено промовив я, коли ми з Корделією їхали додому до графа Кейна Доміора.

- Дереку, я розумію, що ти хвилюєшся за мене, але я не якась беззахисна аристократка. Мене не так легко злякати, - відповіла відьмочка, вперто задерши підборіддя.

- Фокс, я бачив Дункана на власні очі і знаю, про що кажу. Це, і справді, дуже небезпечно. Хлопчик володіє великою магічною силою, але не може її контролювати. Йому намагаються допомогти найкращі цілителі, лікарі і зіллєвари королівства, але досі їм нічого не вдалося, - важко зітхнувши, промовив я, намагаючись переконати Корделію відмовитись від цієї ідеї.

- Блейку, ти сумніваєшся у моїх здібностях? Якщо іншим щось не вдалося, то це не значить, що не вдасться і мені. Я хочу допомогти цьому бідолашному хлопчику. Він ж ще зовсім юний і у нього все життя попереду... Крім того, моя відьомська інтуїція підказує, що я маю це зробити. Враховуючи те, скільки разів вона ставала мені в нагоді, то я схильна їй довіряти, - продовжувала стояти на своєму вперта відьмочка.

- Корделіє, ти дуже дорога для мене... Я не хочу, щоб ти постраждала...

- Я розумію це, Дереку. Ти будеш поряд зі мною і підстрахуєш мене. Домовились?

- Домовились, - здавшись, погодився я.

- Дереку, не хвилюйся. Я впевнена, що все буде добре. Можливо, що сама доля звела мене з Деміорами, щоб я допомогла тому хлопчику. Якби там не було, у нас з Дунканом тече одна кров. Крім того, його не оглядала жодна відьма. Може так статись, що інші не змогли допомогти хлопчику, бо їм просто не вистачило відповідних знань. Не забувай про те, що я дуже багато знаю, бо моя мамця готувала мене на місце верховної відьми. Не знаю, чому, але я вважаю, що виною всьому прокляття, яке хтось наслав на малого. Якщо це, і справді, так, то недивно, що ніхто нічого не міг зробити в цій ситуації.

- Чесно кажучи, Корделіє, я про щось подібне навіть не подумав... В твоїх словах є логіка...

- Не забувай про те, що поряд з тобою знаходиться носій багатовікових таємниць відьомської магії, Блейку, - посміхнувшись, сказала моя вперта зеленоока біда.

- Впевнений, що ти, Фокс, не дасиш мені про це забути, - посміхнувшись, сказав я.

- Звісно, що не дам, Дереку. Ти ж маєш знати про те, який скарб знаходиться поряд з тобою і цінувати це, - сміючись, сказала Корделія.

Слова Корделії мене трохи заспокоїли. Схоже, що я, і справді, встиг забутись про її відьомські знання і силу.

В цій ситуації я вирішив довіритись Корделії Фокс та її відьмській інтуїції. Я буду поруч і захищу її у тому випадку, якщо щось піде не так.

Наша карета зупинилась біля маєтку Деміорів. Я першим вийшов з карети і подав руку Корделії.

Звісно, що я дуже за неї хвилювався, але знав, що в будь - якому випадку захищу її, бо вона - найдорожче, що у мене є.